Любов має нести добро і надії,
Гармонію в душі, щоб здійснювались мрії,
І мудрість при цьому треба проявляти,
Для будування щастя та злагоди у хаті! 

Дивопташка 

Іду, іду, іду, іду крізь завірюху і біду,
І білі-білі сльози неба шепочуть в розпачі: не треба!
Не йди, знайди - почуй! - згадай: чому у грудях гомін-грай,
Чому цей стогін серце крає, чому й крізь хугу все палає...

І зупиняюсь - щоб почути... І світ навколо, мов прикутий,
До ніг все лащиться, голубить, шепоче, сяє... Любить. Любить!
Молю, о Світе білий, ясний! Молю, чарівнику прекрасний!
Розкрий мені, незрячій, очі, умий світанком трунок ночі.

І плачу. І печуть, гарячі. Що загубила, що шукаю?
Чому болить, чому блукаю? Ледь-ледь бринить за небокраєм...
Крилом тендітна дивопташка торкається блідих повік:
Це ж я! Це ж я... Душа твоя. Мене забула. І от - почула...

І раптом біла хуртовина, немов замріяна дитина,
Жбурляє жменями пелюстку з-під вовняної свої хустки:
троянд, півоній і шипшини, магнолій, вишень,  конюшини...
Коли душа твоя співає - і сніговиця розквітає.



(С) В.Єрко, ілюстрація до видання філософської казки Р. Баха “Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон” 

Весна...
І так багато в цьому слові
Надія певно головне
Тебе не має і сумую
Не вірю в це я до кінця
Замружу очі і тебе побачу
З усмішкою на рідному лиці
Я навіть в церкву не ходила
І свічку ще не ставила тобі
Усе надіялась з весною ...
Та це обман, тебе не ма.
Природа знову оживає
Не дивлячись на нас...
Підсніжники розквітли
І в серці біль на хвильку відпуска...
Нажаль без тебе...
Весна таки прийшла.

Старий канал.

Сьогодні перший мороз.
В парку, на березі
Старого каналу - зима.
Листя, що зосталось
Повільно кружляючи спадало
Вкрите  ніжним інеєм.
Край води трохи підморозило.
І в душі від болю і смутку
Все ніби теж заледеніло.
Сонце крізь пітьму і хмари
Ледве пробивалося,
Поблискувало яскраво, але не гріло.
Від цієї природної краси
В серці примерзла біль
Потроху відпускала.
Дивлячись на старовинний костел
Починаєш розуміти, що життя
Ніби перший сніг
Який швидко розтає на сонці.
Залишаючи по собі
Початок чогось нового.


 

Місячне сяйво пострілом
Цілить у щось на обрії.
Небо зірки запостило -
Селфитись в річці пробує.
Тисне гашетку місяця
Хтось у небеснім стрільбищі.
Зорі крізь діри світяться,
Певне, для тих, хто вірить ще
В щастя, що пахне грозами
Під парасолькою спільною.
В дружбу, коли морозиво,
Разом кусаючи, ділимо.
В час, де для нас свободою
Звались шкільні канікули
Й прощення не доводилось
Навіть просити інколи:
Мир наставав з пів погляду
І вистачало щирості
Світ розглядати з подивом
Навіть тоді, як виросли...

Назавтра я прокинуся ніким…
Душа вже взула черевички буднів
І мандрувати білим світом буде,
Мов стомлений печальний пілігрим.
Вона людей шукатиме в юрбі,
Посивіє у цім страшнім безлюдді,
Де залишились тільки кат і судді…

Душе моя, не холодно тобі?!
 

                                                                                            Спочатку було Слово...
Добре слово - це спасіння
І у ДРУЖБІ,і в СІМ'Ї;
МИР - у серце,спокій - в ДУШУ...
ЩАСТЯ,радість надає!

Добре слово - то НАДІЯ,ВІРА,
МУДРІСТЬ і ЛЮБОВ.
Це - ПРОЩЕННЯ, це - СВОБОДА
Від обтяжливих тривог.

Нас "Орінго" об'єднало
В дусі творчості й ДОБРА;
Хай підвіс цей надихає,
Знов -у нові надбання!!!

P.S.надбання як у  творчості,так і в сенсі придбання нових дивовижних і неповторних прикрас)
P.P.S.Чомусь у мене саме ця прикраса асоціюється з Всесвітом)