Найдовша ніч у році в багатьох культурах встигла обрости ритуалами, повір'ями і міфічними істотами. Деякі з них нам відомі, наприклад, Санта-Клаус, який перекочував на кілька днів пізніше і став символом Різдва, або Йольський кіт, який любить «відвідувати» ледарів. А як щодо... цапа?

Так, Йольський цап теж існує! Цей специфічний персонаж мешкає в Скандинавії і, за однією з версій, своїм походженням зобов'язаний богу Тору. Тор пересувався на колісниці, запряженій двома цапами на ім'я Тангніостр і Тангріснір (їхні імена приблизно можна перекласти як «Зубоскрип» і «Рідкозуб»). Імовірно, саме вони і «надихнули» народну уяву на те, щоб вже в християнську епоху створити образ «різдвяного цапа». Також вважається, що у створення образу вклалися загальноєвропейські вірування, згідно з якими останній сніп, що залишився після збирання врожаю, був не просто сніпом, а втіленням духу полів. Його прийнято було зберігати до зимового сонцестояння, прикрашати і вшановувати.

Гаразд, це зрозуміло, але до чого тут Тор? Справа в тому, що Тор - бог не тільки (і не стільки) війни і битв, а ще землеробства і родючості. Можна припустити, що спочатку він і був богом родючості (недарма, згідно зі Старшою Еддою, його мати - велетка Йорд, тобто сама Земля). Саме Тора більше за інших богів шанували скандинавські селяни (на відміну від Одіна, якому поклонялися жерці та аристократи) . А войовничі риси він набув вже пізніше, що, в принципі, логічно - землю періодично потрібно ще й захищати. Таким чином, вибудовується цілком логічний ланцюжок: останній сніп з поля присвячується богу полів, тобто Тору, а з часом приймає вигляд його улюбленого їздового звіра, тобто цапа.

Різдвяних цапів традиційно роблять із соломи та прикрашають стрічками. Під час Адвенту таких цапів усіх розмірів і видів можна побачити по всій Скандинавії: їх встановлюють перед будинками, прикрашають інтер'єр, невеликі фігурки вішають на ялинку. А шведське місто Євле (Gävle) відоме по всій Швеції, і навіть за її межами, традицією встановлення гігантського солом'яного цапа на головній площі. Втім, Євлеський цап - фігура легендарна сама по собі. Справа в тому, що з ним пов'язана досить специфічна традиція...

Першого гігантського цапа в Євле встановила в 1966 році місцева пожежна служба. Вважається, що автором цієї ідеї був Стіг Євлен, фахівець з реклами, який вирішив створити для рідного міста яскравий і впізнаваний символ. Треба сказати, йому це вдалося: з 1966 року цапа в Євлі... щорічно підпалюють. До 2025 року цапів було встановлено 59 штук, з них підпалено 42. Хто і навіщо це робить - загадка, але городяни вже звикли до того, що цапи на площі довго не живуть.

Але не варто думати, ніби міська влада в Євлі сидить без діла: спочатку цапа обнесли парканом, потім почали покривати рідиною для захисту від загоряння, а з 1996 року встановили поруч вебкамеру для відстеження вандалів (і розваги користувачів інтернету, які тепер могли спостерігати за пригодами цапа в реальному часі). Однак вандалів це не зупиняло: цап з року в рік горів, а в 2004 році сайт, на якому транслювалися відео з вебкамери, був зламаний, камера відключена... і, так, ви правильно зрозуміли, що сталося потім.

Цап у 2013 році

До речі, в 1997 році муніципалітет вирішив перехопити ініціативу і офіційно дозволив підпалити козла. Серед бажаючих приєднатися до традиції був і... Стіг Євлен, його творець 

З 2010 року до цапа стали приставляти цілодобову охорону, і це, нарешті, допомогло: підпали стали значно рідшими, а з 2017 по 2020 цапа не чіпали взагалі - справжній рекорд! Правда, в 2021 році «традиція» відновилася - цапа підпалили, як в старі добрі часи. А в 2023 році його... ні, не підпалили, цей рік знову став винятком, але замість цього солому, з якої він був зроблений, з'їли птахи! В принципі, жителі Євле вже звикли до того, що з їхнім міським символом постійно щось відбувається. У певному сенсі, саме те, що козел зазвичай не стоїть на площі довше пари днів, і робить його настільки знаменитим.

А ви б хотіли, щоб вам принесли подарунки на рогах? 

Женя Орінго