Україна завжди була багата на таланти і подарувала світові чимало знаменитих імен. Утім, їх було б значно більше, якби сусідня з нами імперія не мала неприємної звички красти все, до чого вдалося дотягнутися. Сьогоднішня історія – про українських художників, чиї імена присвоїла собі росія. 

Як усім давно відомо, росія – батьківщина слонів, а Індія – жалюгідний злодій і плагіатор. Все видатне, відоме і талановите неодмінно має належати росії, в тому числі художники. Якщо сам художник росіянином себе не вважає, якщо навіть про це вголос заявляє – він неправий і помиляється, і взагалі, йому ж гірше. Найвідоміший приклад такого примусового зросійщення – Казимир Малевич. Зайвих представлень він не потребує. Його величезний вплив на живопис визнають навіть ті, хто не любить його картини. Над «Чорним квадратом» можна сміятися скільки завгодно, але неможливо заперечувати, що саме він змусив світ всерйоз замислитися про суть живопису. Чи повинна картина неодмінно зображати річ? Чи може вона зображати... нічого? Як створити самодостатній живопис, вільний від прив'язки до теми і сюжету? Як з'ясувалося – прості форми і прості кольори цілком на це здатні.

Таку вражаючу особистість росія страшенно хотіла зробити «своєю», тим паче, що в молодості Малевич навчався в москві. Навчався? Значить, росіянин! Цій залізній логіці не заважало те, що все інше життя Малевича до росії не мало жодного стосунку. Він народився в польській сім'ї, в Києві, куди його батьки втекли після Січневого повстання 1863 року, придушеного Росією; сам себе називав українцем і поляком; а 1930 року його взагалі заарештували за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі! Крім того, Малевич був одним із небагатьох художників, які у своїй творчості порушували тему Голодомору. Назва однієї з його картин про Голодомор «Де серп і молот, там смерть і голод» дуже красномовно свідчить про істинне ставлення художника до радянської влади і до росії загалом.

«Де серп і молот, там смерть і голод», 1933 р.; один з ескізів до картини «Поневолена Україна»

«Поневолена Україна», 1933 р.

Схожа історія сталася і з Іллею Рєпіним, якого самі росіяни вважають класиком російського живопису. І знову з Рєпіним зіграло злий жарт навчання в петербурзі. Однак насправді він справжнісінький українець: він виходець із козацького роду Рєпіних, його батько, Юхим Васильович, служив у Чугуївському уланському полку, а сам майбутній художник народився в слободі під Чугуєвом. Свою кар'єру художника він теж розпочав у Чугуєві: вже в 13 років він влаштувався учнем в іконописну майстерню і швидко прославився неймовірним талантом – та таким, що вже за пару років почав отримувати власні замовлення! У 19 років вирушив на навчання до петербурга і швидко підкорив столицю – абсолютно несподівано для всіх. Відверто кажучи, в українського юнака-іконописця шансів заявити про себе в столиці було небагато. Однак Рєпіну це вдалося! 

Втім, про своє походження він знав завжди. Рєпін регулярно їздив до Чугуєва і багато своїх знаменитих картин створив саме там. А українська тематика в його роботах була постійною: сучасники відзначали, що «українські» картини Рєпін писав із найбільшим натхненням і задоволенням. Чого тільки варті його знамениті «Запорожці», які пишуть листа турецькому султану! На створення картини Рєпіна надихнув його друг, Дмитро Яворницький, український історик і фахівець з історії запорізького козацтва. Кажуть, усе почалося з того, що якось у вельми неформальній обстановці Яворницький зачитав своїм приятелям той самий лист запорожців до султана (треба думати, в первозданному вигляді без купюр – історичний документ все-таки). Там же був присутній і Рєпін; так у нього з'явилася ідея для нової картини. У процесі написання полотна Яворницький багато допомагав Рєпіну, консультуючи щодо деталей одягу, зброї та загальної обстановки. За це художник помістив свого друга в самий центр полотна: писар, який з хитрою посмішкою складає лист, змальований якраз із Дмитра Яворницького!

«Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1880-91 рр.

З часів Рєпіна і Малевича росія не припинила красти чужі імена і славу. Вона і зараз продовжує це робити! Можливо, ви чули про сучасного цифрового художника Бориса Гроха. Навіть якщо не чули, то напевно бачили щонайменше одну його роботу: він – автор знаменитої поштової марки з російським військовим кораблем. Зазвичай він працює у вельми впізнаваному похмуро-іронічному стилі: до повномасштабної війни героями його картин часто ставали ходячі скелети і дивні хтонічні істоти.

Однак від інших робіт у жанрі хорор картини Гроха вирізнялися незвичною атмосферою: скелети і чудовиська розгулювали не темними лісами, а звичайними спальними районами, задумливо стояли на вулицях, зазирали у вікна, а іноді навіть намагалися пограти з місцевими жителями в баскетбол або викрасти з чужого холодильника смажену курку.  Персонажі Гроха, незважаючи на моторошну зовнішність, справляють враження не небезпечних, а, скоріше, самотніх і сумних. Вони ходять серед людей, немов намагаються долучитися до міської метушні і відчути себе трохи живішими; на одній з картин гігантський скелет і взагалі намагається подружитися з маленькою дівчинкою, і вона навіть пригощає його льодяником.

Роботи Гроха багато років були дуже популярні в рунеті. Їх обговорювали, активно перепощували, а самого художника дружно називали «російським». При цьому нікого не зупиняв той факт, що Борис Грох народився в Євпаторії, все життя жив в Україні, а в усіх інтерв'ю прямо називає себе українцем. Автору навіть траплялася на очі стаття, де художника називали... петербуржцем! Російських фанатів Гроха не бентежило навіть те, що на деяких картинах зустрічаються явні натяки на Україну, наприклад, вивіски та реклама українською мовою. Якщо дуже хочеться, кого завгодно можна записати в росіяни...

Утім, після російського вторгнення 2022 року охочих зробити Гроха росіянином явно поменшало: крім знаменитої марки, у нього з'явилися картини з усміхненими зубастими Хаймарсами, а одна з останніх робіт присвячена постачанню в Україну новітньої зброї від союзників. Щоправда, трохи незвичайної.

І цей список явно далеко не повний. А ви знаєте інших українських художників та інших діячів мистецтва, чиї імена присвоїла росія? 

Женя Орінго