Рано вранці 27 травня 1653 року муляр на ім'я Адрієн Квінке працював над реконструкцією церкви в місті Турне, коли його лопата вдарилася об щось тверде в землі. Щасливчик знайшов скарб: у шкіряних мішках на глибині кількох метрів зберігалися старовинні монети, золотий браслет, вироби зі срібла, інкрустована коштовним камінням зброя, важкий перстень із печаткою та понад 300 золотих бджіл із гранатовими крильцями.

На плоскому боці персня було зображення чоловіка з довгим волоссям, у римському плащі та зі списом у руках. Напис свідчив, що портрет належав королю Гільдеріку І. Так само як і всі знайдені скарби, а місце знахідки було нічим іншим як могилою монарха. Радість від знахідки посилювало те, що король цей походив із династії Меровінгів, а ті за легендою були засновниками Франції. Турне ж знаходився під владою Іспанських Нідерландів і роздобути в казну артефакт, неймовірно важливий для сусіда-конкурента, було для цього містечка маленькою перемогою. Відповідальність за збереження скарбів узяв на себе ерцгерцог Леопольд Гійом, тодішній губернатор Іспанських Нідерландів. Дослідженням старожитностей зайнявся особистий лікар ерцгерцога, Жан-Жак Шиффле. 1655 року він виклав свої спостереження в публікації «Воскресіння Гільдеріка I або похоронний скарб Турне». Шиффле супроводив текст 27 ілюстраціями та детальними коментарями, з яких видно, що всі предмети зі скарбу датовані 480 роком нашої ери та виконані з великою майстерністю. Очевидно ювеліри були знайомі з роботою майстрів пізнього Риму. Особливо витонченими виглядали бджоли: їхні крила були висічені з найтонших пластинок граната, крізь них проходило світло і було видно фактурні тільця комах.

У Турне скарб пробув недовго. 1665 року знахідку подарували королю Франції Людовику XIV на знак подяки за військову підтримку Австрії в боротьбі з турками. Але «королю-сонце» скарби здалися примітивними й грубими, він прийняв дар, але прибрав якомога далі від очей, в одному з нескінченних кабінетів Лувру, а незабаром про золотих бджіл, печатку і монети й зовсім забули.

Дзвінке дзижчання грантових крилець зазвучало знову, коли до влади прийшов Наполеон Бонапарт. Пройшовши значний шлях до трону Франції, завоювавши симпатії народу, він все ж не мав головного - королівського походження. Багато століть поспіль європейські королі отримували трон за правом народження. Наполеон всією душею жадав абсолютної влади, яку мали монархи, але при цьому сама його поява на троні суперечила принципам монархії. Радники на чолі з Бонапартом знайшли вихід - апелювати до далекого минулого, взявши за зразок державний устрій Стародавнього Риму. Римською імперією управляли імператори найрізноманітнішого походження, влада переходила з рук у руки завдяки військовим заслугам, а не праву успадкування.

Курс обрано, справа залишалася за малим. У нового імператора Франції мали бути нові символи, щоб нічого більше не нагадувало про правління Бурбонів. Для режиму Наполеона потрібно було обрати геральдичну тварину та емблему для герба. Серед варіантів фігурували лев, слон, півень і орел, і після місяця роздумів Наполеон обрав орла. А от з емблемою все було складніше. Частина радників пропонувала залишити флер-ле-ліс, як символ національної єдності. Його втрата могла негативно позначитися на підтримці імператора. На щастя один із консулів,Жан-Жак Режі де Камбасерес, згадав про старовинний скарб і золотих бджіл. Він колись читав доповідь Шиффле і припустив, що зв'язок символу з давнішим монархічним родом, ніж Бурбони, до того ж тісно пов'язаним з Римською імперією, буде одностайно прийнятий як народом Франції, так і всією Європою.  До того ж виявилося, що геральдична лілія обрисами була схожа на перевернуте зображення бджоли. А це означає, ймовірно, в Луврі весь цей час зберігався прототип емблеми Бурбонів.

Наполеон прийшов у захват від бджіл, і незабаром усі зусилля пропагандистської машини були спрямовані на тиражування цього символу.

Золоті бджоли оселилися на стінах, одязі, меблях і посуді у дворі імператора. Підбитий горностаєм плащ для коронації Наполеона прикрашали вишиті золотими нитками комахи, вони ж сяяли на туфельках Жозефіни. Навіть на камеях із профілем Бонапарта можна помітити крилатих крихіток. Водночас зберігалась недосяжність емблеми: прикрашати себе імператорською символікою було дозволено лише наближеним до імператора людям, для всіх інших золоті бджоли були межею мрій.

Та як і багато нововведень Наполеона, бджоли протрималися при дворі рівно до повалення його влади. А після смерті імператора зник і знаменитий скарб.  У ніч на 5 листопада 1831 року, коли злодії вкрали з національної бібліотеки Франції похоронні скарби Гільдеріка І й перетопили все на золото, викинувши каміння в річку. З 300 комах дивом уціліли лише дві бджоли.

Наталія Орінго