З чого ж розпочати тиждень квітів? За вікном панує повноцінний ранок понеділка, а сутність есе в голові змінюється вже вдесяте. Затираю написане аж до назви і бурмочу собі під ніс, як знахарка над чавунком з невдалим варивом. 

Замість того, щоб написати, як і планувалося, про реальні та вигадані лікарські рослини, замість теорії пошуку корисних квітів, замість дослідження, які квіти насправді корисно їсти, я дивлюся у вікно та питаю себе, чи потрібне взагалі стартове есе для такого простого та зрозумілого тижня… Квіти настільки сплелися з нашим каталогом прикрас та й ювелірністю взагалі, що можна їх показувати щодня безперервно, нічого не вигадуючи додатково. 

В голові лише короткі фрази, на кшталт лексикону Капітана Очевидність. Квіти — це легко, зрозуміло, естетично. Весна — пора радісного царювання квітів. Квіти — розрада очам після сірого зимового суму. Ой, то нехай так і буде, а про лікарські властивості та таємниці рослин побалакаємо колись на тижні знахарства, як раптом виникне така потреба. 

За відчиненим вікном легкий вітерець розгойдує гілки мого велетенського бузкового куща і приносить мені хвилю щемкого аромату. Кущ квітне вже два тижні, важкі грона квітів згинають нові гілочки аж до землі та сяють на верхівках старих гілок, що вже не згинаються, і здається, що це бузкова злива, яка розтягнулася від самісінького неба до трави. Цього року мій бузок дійсно більше схожий на дерево, аніж на кущ. 

Дві думки спливають та стикаються між собою: раціонально-господарська «Треба його потім підрізати принаймні втричі!» проти дитячого «Скільки ж там, мабуть, квіточок на п’ять пелюсток…» Обираю другу думку і відчуваю себе зачарованою Сплячою красунею за непролазною бузковою стіною — так щільно старий бузок ховає сірий паркан, вікна будинку і усі дорослі звичайності. 

Звідкіля ж я знаю, що п’ятипелюсткові бузкові квіточки (тільки класично-бузкові, а не білі чи червоні!) треба їсти на щастя? Хто мені передав це дивне знання, яке ніяк не впливає на еволюцію та виживання роду? Намагаюсь пригадати, скільки років мені було, коли розжувала й проковтнула свою дорогоцінну здобич, відчувши в роті дивне повторення кольору. Саме кольору, а не аромату. Тоді мені доводилося тягнутися навшпиньки до гілки, але хтось високий  поруч її притримував, щоб я могла спокійно копирсатися в гронах, вишукуючи своє яскраве щастя. 

Хто ж то був? Мовчить пам’ять, як завжди вона мовчить про все, з чого складається глибинна особистість. Прикмети, які з дитинства живуть у підсвідомості, не мають жодного наукового обґрунтування, та й бузок — не сама корисна рослина, особливо для алергіків. Але самий теплий бузковий спогад, це як років шість тому, у теплому безхмарному травні ми з Антоном розповідали маленькому Федіру про те, що така квіточка — на щастя, і як потім він жував свою першу здобич, смішно скривившись.

Божечки, чому ж ми вчимо дітей… 

Піду знайду і з’їм три квіточки: дві — за своїх хлопчиків, щоб збувалися їх бажання та одну – за себе, щоб збулося моє головне бажання і з неба спускалася лише бузкова злива. Чудовий сніданок, і навіть готувати нічого не треба. 

А як ви відчуваєте бузок, тільки очима чи й на смак теж? 

ОМ