Навколо Нагамару вітали мої думки не один рік, бо саме ця цуба здавалася втіленням хоробрості, сили та волі.

Цій цубі неабияк пасувала червона яшма, що додавала рішучості та мужності, чорний та сріблястий обсидіан розкривав красу срібної оправи, лабрадор наповнював глибиною...
Свого часу мене причарував варіант Нагамару Лариси (Semenovna89) з содалітом, що був сповнений свободи польоту.



Тож визначитися з камінцем було досить не просто.

Щоб остаточно зрозуміти з чим асоціюється в мене Нагамару, треба було повернутися додому та відвідати своє місце сили...

Де дихається легко, де відчуваєш своє коріння та силу пращурів, де тебе обіймає своєю безмежною блакиттю небо, де вільний вітер розправляє крила, а земля сповнює особливої енергії, і ти відчуваєш безмежну любов до цього святого місця.










Тож, коли чарівники начаклували цубу з неймовірним моховим агатом, в якому хмарина пливе над рікою під пильним поглядом яструба, я зрозуміла, що це саме те, чого як так довго прагнула.

















Блукаючи островом, розминаю в пальцях пучечок чебрецю...

Багатозначне мовчання правічних скель.





Вловити за краєчок серпанку легку проминущу візію:

Захід сонця: корогва.

Стукіт серця: копита.

Повів вітру: відголосок пісні.

Пил: початок походу.

Тиша: сурми...



Розпластане серед блакиті тіло Хортиці.

Пам’ять про всіх, що вийшли з її лона.

Маленька порошинка на правічному шляху до себе – Я?

Марина Брацило