Коли ми писали з Олею план, в традиційному есе хотіла розповісти про уявні вікна, за якими ховаються спогади. Але в суботу була така чудова погода, а я так швидко упоралася з усіма запланованими справами, що після обіду вирішила трохи змінити задум. 
 
Ми вже майже дев’ять років територіально знаходимося в одному з найчарівніших та найстаріших районів Харкова — у Залопані. Це  історичний район Харкова, розташований між вулицею Полтавський Шлях, залізничним вокзалом «Харків-Пасажирський» та річкою Лопань. До речі, на сайті у 2020 році була стаття про цю особливу частину міста. 
 
Наш (точніше – не наш, а орендований) сучасний будиночок чемно та вдало вписався в композицію сучасних та старовинних споруд на самому розі Ярославської та Благовіщенської, де перетинаються дві односторонні дороги. Непересічні краса й магія тихого району — одна з основних причин, чому ми продовжуємо триматися цього дорогого берегу, навіть коли не вистачає людей на усі поверхи. 
 
Видимі переваги затишного району поєднуються з силою історичних будівель. Тут розмовляють стіни, посміхаються старовинні пухлі янголятка і таємничі маскарони. Теплі жовті й охристі кольори переважають над сірістю асфальту — навіть жахаюче неприємна новобудова ховається за золотаво-персиковою фарбою, щоб видаватися тут трохи своєю. Теракотова гола цегла одночасно міцна й беззахистна, як м'язи. А трохи зеленого в деревах і будинках додають нашій вулиці милого сільського колориту.

Уява легко лине вище старих дерев саду Тіволі й даху покинутого театру Муссурі. Над куполами соборів синіє божевільне вересневе небо...

І от я вийшла прогулятися тихою й сонячною Благовіщенською вулицею на двісті метрів направо у бік вокзалу і стільки ж наліво, до собору, щоб згадати усі свої попередні прогулянки та пофотографувати для вас різні вікна. 

Вікна, як втомлені очі найкращого міста.

Вікна, які тішать або дратують. 
 

Вікна, що кличуть і вікна, що сплять. 
 

Вікна прозорі й вікна фанерні. 
 

Вікна, які вже зникли назавжди. 
 

Вікна, які терпляче чекають нових часів. 


Що в мене вийшло — дивіться самі. Харків’яни вікна головних будинків навколо Орінго точно можуть впізнати. Якщо не впізнаєте або буде цікаво, пишіть — можу розповісти про кожне фото окремо. 
 

Рухаємося далі, дивимося вперед і вгору, зберігаємо спогади й вікна. 
 
О.М.