Якщо ви не дуже дотичні до підприємництва, то вас могла оминути звістка про започаткування в Україні так званого Клубу білого бізнесу. У цьому році депутати вирішили підтримати тих, хто сумлінно сплачує податки й стабільно працює під час війни. Влітку законопроєкт проскочив крізь ВРУ, і я вчергове гмикнула — нічого доброго з цього реальному підприємництву не буде. 

Скептицизм обґрунтований, бо найкраще, що я бачила від держави за тридцять років підприємництва — короткі періоди затишшя…  А за межами цих періодів я весь час продиралася крізь хащі недосконалого законодавства, недоброчесних службовців та архаїчні погляди суспільства. 

Навіть зараз, коли усі енергійно балакають про підтримку бізнеса у прифронтових регіонах на усіх рівнях, ми не отримали нічого. Місцеві пільги по сплаті земельного податку отримав наш орендодавець, але це ніяк не вплинуло на нашу чималу орендну платню в гарному районі. Банківські кредити на розвиток потребують або застави, або поручителя, що не так просто в нашому регіоні. Підтримку можна інколи побачити від преси, але ж ми з вами розуміємо, що заради цієї підтримки місто мають бомбити більше звичайного. Навесні, наприклад, був сплеск уваги та сплеск замовлень, бо тоді замовляти у Харкові було соціально важливо. 

Хочу акцентувати на тому, що пишу зараз не скаргу на складне життя, а пояснення. Рішення продовжувати своє життя і життя Орінго в Харкові було усвідомленим, і в нього я закладала можливі ризики й ускладнення військового часу. Орінго має животворне харківське коріння, тому попри усі негаразди наше з ним місце тут, а не в іншому місті.  

То повернемося до Клубу білого бізнесу або ж Переліку платників податків з  високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства.

19 грудня цей список опублікували. І там серед восьми тисяч «щасливчиків» є й Ювелірний дім «Орінго». За бажанням можна було відмовитися від оприлюднення інформації про себе, але ми якось несерйозно поставилися до питання та пізно зацікавилися, від звістки по телефону про наш особливий статус до публікації на всю країну пройшло менше тижня. 

В мене почався когнітивний дисонанс. З одного боку — це закономірний наслідок, бо моя позиція незмінна: податки треба сплачувати. І якщо не подобаються закони, намагаюся їх  змінювати, а не ігнорувати. Така стратегія не заради «сплатити і спокійно спати» (спати спокійно — то є велика розкіш, не завжди пов’язана з податками та грошима). Я люблю й поважаю нашу країну, тому вважаю сплату податків своїм почесним правом. Це право дає мені голос, дає сили добиватися свого, не опускати руки і бути цілісною. А відчуття цілісності дуже допоміжне у творчості.

З іншого боку, коли я почитала на різних порталах суспільну думку щодо тих, хто опинився у списку, мене трохи накрило. Виявляється, що за місце треба було платити, що власники там одні олігархи та злодії… Не виключаю й подібне, але також знаю про стан наших справ і впевнена, що у є ті, для кого сплачувати податки в Україні — не кара, а просто частина життя. Навіть якщо нормальні підприємства легітимізують даний перелік для якихось маніпуляцій, це не робить їх внесок до бюджету країни меншовартісним. 

Чому такий дивовижно короткий список підприємств (вісім тисяч від приблизно мільйону — це менше 1 %)? Мабуть, податківці мали небагато часу для перевірки тих, кого їм підкинули алгоритми і наступного кварталу список зросте. Поки що з Харківщини ми у переліку одні з 386, з усіх ювелірних підприємств (на всю країну) – одні з п’яти. 

Отже, вибір та доля затягнули нас на цю дивну вершину примарних гір. Значить, для чогось це було потрібно. 

І у фіналі трохи прозаїчного. Грудень ми майже пропетляли, а от у січні, на жаль, доведеться знову піднімати ціни, бо підвищений військовий збір й ціни на матеріали відчутно вилізли з бюджету та роблять нам дуже боляче. Але, як і завжди, ми зробимо це максимально обережно і виважено, бо ніколи не брали за свою працю більше грошей, аніж потрібно для продовження. Можливо, тому й продовжуємо стільки років? Або для чогось усе це потрібно.

Маю для вас, друзі, ще одну мега-дивну та хвилюючу новину, та поки промовчу — чекаю на документальне підтвердження. Анонс: там ми теж не платили… 

О.М.