Тема цього тижня з’явилася у контент-плані повністю випадково — мені на ногу впала книжка професора Гарвардського університету Майкла Сендела «Справедливість». Читала я її років десять тому, і навіть вже й забула відчуті емоції… 

А вони були неабиякі — під постійні роздуми про несправедливість нашої буденності та під запеклу боротьбу зі свавіллям тимчасових «керманичів» країни вона мені тоді зайшла, як благодійна водичка у суху землю. 

Зараз же мені зайшла радше тема справедливості в цілому, аніж травматична в усіх сенсах книжка, бо книжка виявилася вкрай незручною — з перших сторінок мізки захрустіли знову. Я сподівалася на легке оновлення вивченого раніше, проте ті відповіді, що були актуальні десять років тому, виявилися вже недійсними — моє попереднє уявлення про справедливість помітно трансформувалося і я вголос сперечалася з непокірною книжкою. 

«Справедливість» від Сендела — це ще й один з найпопулярніших курсів Гарвардського університету, присвячений питанням моралі, етики, філософії, і популярність отримана повністю справедливо. Майкл Сендел на реальних прикладах з історії та життя висвітлює актуальні питання суспільства, рішуче препарує уявлення про справедливість в минулому та сучасні концепції, але при цьому не відповідає на незручні питання замість нас. 

В улюбленій «Печері Платона» я знайшла усі частини відео-лекцій «Справедливість»  у гарному перекладі українською, тож якщо маєте час і натхнення — дуже раджу. Не прогнозую релаксу чи задоволення, але гарантую вкрай корисне скрабування думок, які потім легше потечуть по рельєфу життєвих подій. 

От майже й усе, про що готова сказати на початку Орінго-тижня, упродовж якого ми лише трохи зазирнемо до виключно людської, величезної мрії про велику справедливість та делікатно доторкнемося до проблем, які можуть виникати у процесі пошуку справедливості. 

Справедливості заради також додам, що учора написала довге і, як мені здавалося, змістовне есе про боротьбу за справедливість та про необхідність її відновлення у сучасному світі в максимально можливому обсязі. Але чомусь виникли сумніви, відклала з публікації на охолодження і не помилилася. Коли перечитала зранку текст, зрозуміла — це усе узагальнюючі думки, можливо й непогані, гостросучасні, та не буває у світі ідеальної справедливості, загально прийнятної для усіх. 

Максимально можливе для людини на неглобальному рівні — прагнути справедливості, давати шанс справедливості відбутися та не робити несправедливі речі. І, звісно, не нав’язувати оточенню своє бачення справедливості, а лише м’яко пояснювати точку зору. 

Справедливість — завжди шлях, а не постійний фіксований результат.

Тож вирушаймо, друзі, в пошуки!

Тільки уважно дивимося на всі боки і під ноги, щоб не зруйнувати інші справедливості, що вже існують...

ОМ