Говоримо про іспанську поезію – згадуємо Лорку; коли говоримо про італійську – Данте... У кожної національної літератури є якесь видатне ім'я, за яким цю літературу впізнають. Однак ми розуміємо, що крім Лорки і Данте є й інші поети, та й вибір «найкращого» досить суб'єктивний. Багато імен залишаються в тіні з невідомих причин... Пропоную сьогодні відкрити для себе нові сторінки – і подивитися, наскільки вони співзвучні зі срібними дивами!

Хуан Рамон Хіменес (1881-1958) – видатний іспанський поет епохи модерну і лауреат Нобелівської премії з літератури. Його можна назвати «ідеальним поетом»: вірші стали одним із двох сенсів і складових його життя. Другим виявилася його дружина, Зенобія Кампрубі, талановита перекладачка, письменниця і феміністка. Вони були дивовижною творчою парою, разом займалися літературою і перекладами і прожили в шлюбі цілих сорок років. Як бачите, поетові зовсім необов'язково черпати натхнення в нещасливому коханні – можна і навпаки 

"Осінній вірш"

Мене вже переповнила природа
і зрілістю своєю золотою,
й високим вітром, що зело овіяв.
Неначе плід розкішний, потаємний,
в собі начала вміщую величні:
вогонь, повітря, землю, воду —
безмір.

І світло золоте я ллю на морок,
і в сутінках пробуджую духмяність,
складаю низки чарівних мелодій;
моя душа спиває безконечність —
розмірну насолоду самотини.

Я — ніби скарб найвищий,
незрівнянний,
з густим і чистим поблиском
опалу;
усе довкіл заповнюю собою.
А все це є надлишком порожнечі,
і все це задля того лиш потрібне,
щоб тішити безмежне
честолюбство.

Перекладач: Г. Латник

На фото: підвіс "Відродження Фенікса"

Філіп Жаккотте (1025-2021) – відомий швейцарський поет. Чи багато ми знаємо швейцарських поетів? Небагато, відверто кажучи, і абсолютно даремно: чотиримовна Швейцарія – найкраще місце для літературних експериментів. Жаккотте писав французькою, проте натхнення черпав з усіх літератур, що були йому доступні: не тільки французької, а й також німецької та італійської. Вірші поетів, які на нього вплинули, Жаккотте згодом ще й перекладав французькою. 

"Таємниця"

Недовговічний скарб птахів. Одначе вічно
яскріти може він у мерехтливім сяйві!

Можливо, вогкий ліс його оберігає,
мені здалось: привів сюди нас вітер з моря,
ми спину бачили його, неначе тінь…
Проте й тому, хто йде зі мною поруч, навіть
цій пісні не скажу, що нам заповідає
кохання ніч. Хіба не ліпше дати волю
плющеві, щоб здирався на мури він, безмовні,
щоб зайве слово нам не роз’єднало вуст,
щоб весь чудовний світ не обернувсь в руїну?

Про те, що навіть смерть хтось оберта на просвіт
серед світання, птах розкаже слухачеві.

Перекладач: О. Жупанський

На фото: підвіс "Пісня плюща"

Роза Ауслендер (1901-1988) – німецько-австрійська поетеса, незвичайна у всіх сенсах. Вона народилася в Чернівцях у єврейській сім'ї, і з дитинства зростала водночас у двох абсолютно несхожих культурах: містичній хасидській культурі батька і міській, інтелектуальній – матері. Чи не більше, ніж поезією, вона захоплювалася філософією, її кумиром був Спіноза – можливо, тому, що теж жив між двома культурами? Але якщо її філософські есе – зразок роботи блискучого інтелекту, то вірші – скоріше, відбиток дихання руху, одним словом, щось гранично природне, що навряд чи можна назвати усідомленою працею. Хіба дихання – це усвідомлена праця?

"Довоєнні Чернівці"

Мирне місто на пагорбах
оторочене буковими лісами

Верби вздовж Пруту
дараби й плавці
В травні густий аромат бузку

Доокруж ліхтарів
хрущі танцюють свій смертний
тан

Чотири мови
уживаються вкупі
голублять повітря

Як щасливо дихало
місто
поки не впали бомби

"Терня"

Я хотіла
заспівати тобі троянду
а вийшло терня

Співом
хотіла для тебе цвісти
вийшло тернове слово –
троянда

Перекладач: П. Рихл

На фото: слайд "Трояндочка"

Чезаре Павезе – італійський письменник, перекладач та журналіст. Його життя починалося максимально вдало: вивчення англійської літератури у Туринському університеті, диплом по творчості Уїтмена, переклади Діккенса, Джойса та Дефо. Все змінилося, коли під тиском родини він був змушений вступити у фашистську партію – але займався у ній антифашистською діяльністю! Недивно, що незабаром Чезаре опинився за гратами…  Далі була війна, праця у видавництві, болісна закоханість у американську кіноактрису. У 1950 році поет вкоротив собі віку. Душевний біль відобразився і в його поезії.

"Простота"

Тільки вийшов з тюрми й наче знов потрапляє за грати,
коли хліб свій нужденний жує.
У неволі зайцями він снив,
що гасають по сніжних розлогах.
Нині мешкає він в кам'яному колодязі міста.
Нині їжа його – той же хліб та холодна вода.

Дехто твердить, що після тюрми
знову втрачене щастя чекає,
повертаються спокій, безжурна зима
із пахучим вином й ситним м'ясом в харчівні.
Дехто вірить у це, коли час коротає на нарах.

Врешті день настає. Він виходить за браму в'язниці
з сподіванням в очах. Та зайців вже нема:
інші їх вполювали і тепер бенкетують,
розкошуючи в світлі й теплі.
А твоя вся розрада – дивитись на це крізь шибки.

Безпритульний бродяга на зимному вітрі закляк.
Тихо входить у двері, несміливо за столик сіда.
Він ковтає вино, каламутне на вигляд, терпке,
він кусає свій хліб, що прийдешнім пахтів у тюрмі,
а тепер вже не пахне нічим,
та й вино пройнялося туманом.

Безпритульний бродяга лине думкою в рідні поля,
посміхається мрійно, згадавши, що землю зорали,
щось наспівує стиха в своєму кутку..
Бачить греблі укіс та оголені стебла ожини,
що весною цвітінням буяла.
Потім свистом веселим собаку свого підклика.
І з'являється заєць. І тепло стає на душі.

Перекладач: Юрій Педан

На фото: підвіс "Швидше за вітер. Заєць"

Константінос Кавафіс (1863-1933) – грецький поет, один зі стовпів поезії новогрецькою мовою. Думаєте, поезія Греції закінчилася на Гомері та Еврипіді? Звісно ж, ні. Тривалий час грекам справді було не до поезії: вони боролися з численними загарбниками, поезія за таких умов не дуже добре себе почуває. Зате у вільній Греції вона розквітла, і Кавафіс став одним із найяскравіших представників: блискуче освічений, витончений, знавець античної поезії... і дуже самотня людина, яка почувалася загубленою в часі. Сам він говорив, що в душі залишився античним язичником, помилково закинутим у двадцяте століття.

"Ітака"
Якщо збираєшся вирушити до Ітаки,
То побажай, щоб довга була дорога,
Повна пригод і на досвід багата.
Ані лестригонів, ані кіклопів,
Ані гнівного Посейдона не бійся,
Ніколи їх на своєму шляху не спіткаєш,
Коли думки твої будуть високі, добірні.
Лестриноги й кіклопи,
Ні лютий Посейдон тобі не зустрінуться,
Якщо ти не носиш їх у власній душі,
Якщо твоя власна душа не поставить їх перед тобою.
Тож побажай, щоб довга була дорога,
Щоб багато було погожих літніх світанків,
Якими ти з такою втіхою, з такою радістю
Підпливатимеш до портів, перед тим не бачених,
Затримуватимешся на базарах фінікійців,
Щоб набути коштовних речей –
Перламутру, коралів, бурштину, чорного дерева –
І розкішних прянощів усіляких гатунків,
Яких тільки зможеш знайти розкішних прянощів. 
Багато міст єгипетських мусиш відвідати,
Навчатись і ще навчатись у тих, що знаючі.
Ніколи не забувай про Ітаку.
Твоє призначення – туди повернутись.
Але не квапся з мандрівкою анітрохи.
І краще подорож нехай роки протриває,
І ти вже старий допливеш до свого острова,
Збагачений всім, що здобув у блуканнях,
Не сподіваючись, що вдома знайдеш багатство.
Ітака дала тобі ці прекрасні блукання,
Без неї сам ти ніколи б не вирушив у дорогу.
Але більше ніякого дарунка дати вона не спроможна.
І коли ти знайдеш її вбогою, не ошукала тебе Ітака.
Озброєний досвідом, мудрістю всією,
Допіру тоді зрозумієш, чим є для тебе Ітака.

Перекладач: Г.Кочур

На фото: каблучка "Піратська шхуна"

Впізнали когось з поетів? Поділіться, чиї незнайомі більшості рядки ви зберігаєте у своєму серці? 

Ольга Орінго