Порожні екран чи аркуш, чистий порошок срібла у високій склянці, темне вікно уяви. Щось обов’язково повинно з’явитися на цьому тлі, бо це ж моя робота — швидко забивати літерами екран, замальовувати аркуш, перетворювати невагомий срібний пил на цілком матеріальні гарні речі та створювати у порожніх темних вікнах магічні вітражі…
Але моє бажання виконується не завжди. Ой, ну якщо чесно — дуже далеко не завжди. І чим далі, тим сильнішає страх творчого безсилля, який розпочався зі страху чистого аркуша.
Паперовий лист лишається порожнім, сумують олівці та маркери, гортаю книжки, дивлюся на хмари за вікном, аж допоки не урветься терпець і я закрию альбом з чистими листами.
На екрані вже вискочили новини, очі миттєво побігли рядками, палець натискає на посилання, і ми подорожуємо у світову безодню.
Дорогоцінному металу взагалі начхати на мої наміри створити геніальну прикрасу, він готовий хоч до віку спати у сейфі.
А у вибитому війною проваллі уяви лише лахміття павутиння колихається під холодним осіннім вітром.
Чи могла я колись уявити, що бурхливий потік фантазій треба буде вмовляти не перепочити, а дати назовні хоча б крапельку натхнення? Людина, яка звикає вільно пересуватися в потоці, навіть гадки не має, що він може раптом узяти й сховатися під землю, як і людина, що не мала проблем з країною снів, ошелешено гортає рецепти приборкання виснажливого безсоння.
Страшно, реально страшно починати щось нове, якщо немає впевненості у сенсі запланованого, коли не знаєш, чи дістане сил закінчити проекти, і коли сумніви радо шепочуть на вухо, що творчість під час війни нікому не потрібна, а особливо — ювелірні прикраси та казки. Але, на щастя, страхи я ці бачу, вони не є таємними чи несподіваними, тому вже маю контраргументи на випадок повного зневоднення потоку креативу.
Творчість — повна протилежність необхідності. Я роблю свою роботу не тому, що вона важлива для світу. Роблю, бо не можу цього не робити. Творчість — найдоступніша наразі насолода.
Мойри колись обрали для мене срібну нитку, скручену з багатослів’ям, і попри усе я тримаюся тієї непричесаної нитки, ми з нею заодно; тішуся тим, що завдяки долі маю за що триматися і нитка постійно тягне мене за собою. А страхам не цікаво, якщо з ними не носяться та не пестять.
Якось непомітно зникають навколишні звуки, хмари вишукуються у особливі фігури, вітер знову розкриває альбом на чистому аркуші, а краплі дощу пробуджують спогади про захоплюючу книжку, про теплий вечір біля моря, про перше кохання… Відчуваю — буде сріблу призначено перетворитися та у щось вилитися.
Для польоту фантазії багато не треба, тільки розпочати хоча б щось. Вигадуйте рецепти, пишіть собі та нащадкам ілюстровані листи, складайте вірші й казки, наспівуйте пісні, фотографуйте хмари, вишивайте та в’яжіть гарні речі — робіть що завгодно, аби джерельце не міліло. Наші тоненькі джерельця поєднуються у безмежний океан, особливий простір волі й креативу, який допоможе вистояти й перемогти.
Отже, творчість все ж таки необхідна?
О.М.
Soko_Lova
Пт, 27/10/2023 - 20:08
Cleona
Сб, 28/10/2023 - 12:13