Вкотре на зламі вчуся,
як цінувати мить.
Наталя Данилюк
Щоразу дивуюся як звивистими манівцями блукає наша пам'ять, коли відшукує знакові образи із минулого.
В цей раз початком шляху став чудовий камінчик рідної української яшми з огляду, що дихав дещо пожухлим серпневим степом,
пробудженого ранковою прохолодою, просоченого пахощами медового різнотрав'я, увібравшим безмежне тепло літнього сонця, наповненим пташиним багатоголоссям, але вже в очікуванні майбутніх змін...
Стигле сонце з бурштину і меду
щедро маже дні у карамель.
Серпень... Серпень... Що там поперéду?
Літній спомин. Жовта акварель...
Людмила Галинська
Замилувалася пам'ять серпневим степом, проте відчула полуденну втому від спеки й звернула до річки, що безупинно несе свої хвилі вдалечінь,
розбивається об пороги, утворює вир, але дещо сповільняє свій одвічний біг ближче до рідного берега, немовби милується тутешньою дикою красою - мовчазними скелями, що мають поважний вік, близько більше 2,5 мільярдів років, безмежним запашним степом, що перемежається таємничим хвойним та непрохідним листяним лісом.
З верхів'я скель споглядає на ріку осередок козацької сили та волі - Запорізька Січ, оточена земляним валом та дубовим частоколом.
З-поміж багатьох споруд, одна з них, спостерігає як змінюється русло ріки - зрубна триярусна Вежа над Дніпром.
Поряд розкинула віти стара абрикоса, трохи далі гомонять між собою дика груша та колючий глід.
За сторожевими вежами, серед заростей трави та хмелю, сховався старий тин.
Пам'ять завершує звивістий шлях - навкруги вже дихає осінньою прохолодою, природна палітра наповнена жовтих, помаранчевих та червоних фарб, тонке мереживо павутиння відлітає у вічність, чіпляючись за сухоцвіти, в небі кричать чайки з побажаннями легкої дороги всім, хто відлітає у вирій, старий Дніпро шумить їм в унісон...
Хтозна, як би не знахідка пам'яті, чи відбувся би симбіоз української яшми, що є втіленням серпневого пейзажу з осінніми нотами, з японською філософією цуби Фуекі-Рюко?..
Але нотки осінніх акордівУ повітрі ось-ось задзвенять...
Кругообіг життя у природі
Йде по колу, не варто й спинять.
Вікторія Чорній
Минув майже рік, а серце так само завмирає від захопленого споглядання цієї краси, що здається давно вже всоталася у кров та сповнює миттю плинності у вічному, а відтепер закарбувалася у чудовій срібній прикрасі.
Серпень здається вічним,
здається солодким, здається пропащим.
В осінь щоразу виходиш іншим,
хоча не виходиш кращим.
Сергій Жадан
Мить плинності у вічному. Українська яшма. Цуба Фуекі-Рюко