Одного разу, коли на планеті Земля буяла друга світова війна, у безмежній пустелі зустрілися пілот зламаного літака та інопланетний хлопчик. Обидва з неба впали на землю, тому й було в них так багато спільного… 

Антуан де Сент-Екзюпері створив диво — сотні мільйонів людей з різних країн добре знають "Маленького принца". Ой, так і тягне за дорослою звичкою додати статистики про кількість мов, на які перекладені сотня сторінок, про кількість видань та сумарну кількість примірників… Але ми з вами добре знаємо цю казкову повість, тому легко обійдемося без статистики та інших нудних атрибутів серйозних людей. Ми просто теж побачили війну. І розуміємо усі слова трохи інакше.

«Маленький принц» в усіх на слуху — навіть якщо ця дивовижна біблія людяності пройшла повз, люди все одно чули слова «Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив» та «Найголовнішого не побачиш очима». 

Та як за плетистими трояндами, від краси яких перехоплює подих,  ховаються стіни цитаделі, так і за яскравими сюжетними лініями любові, дружби й пригод базуються системні поняття – щирі переконання автора, без яких казка не полетіла б світом. 

Пройшло вже сім років зі срібного відлуння «Маленького принца» в Орінго. Каблучка «Це шляпа?»  зачарувала прихильників та створила окрему книжкову ювелірну нішу. Я пишаюся тим, що це мені першій прийшло колись в голову обернути навколо пальця удава, який з’їв слона.

У дописі 2019 року про мою маленьку гордість місію каблучки описувала так: «…каблучка прийшла до нас чарівним артефактом  — вона дозволяє знайти в людині залишки дитинства та дарує посмішку, яка освітлює світ і робить його кращим хоча б на секунду. Проста казка Екзюпері стала таємним манускриптом всіх людей, які не хочуть бути повністю дорослими, які люблять і вміють створювати нові світи та обов'язково стежать за своєю маленькою планетою. Люди, які вміють розпізнавати і вчасно викорчувати баобаби, залишаючи троянди рости... Нас таких виявилося дуже багато.

Про роботу Ліхтарника, якого Маленький принц відвідав на п'ятій планеті, сказано так зворушливо, що хочеться приміряти це на себе: «Коли він запалює свій ліхтар, то в небі ніби з'являється ще одна зірка або квітка. Прекрасне заняття. Це корисно, тому що красиво...» Кожного разу, коли ми відправляємо людям срібну каблучку, з'являється посмішка, що освітлює небо»

Як же дивно тепер перечитувати власні тексти з тих далеких часів… Ніби щось тепле, ніжне й пухнасте сховалося у тому самому ящику під боком у баранця та тихо чекало нагоди зігріти серце. А ще у старому блокноті чекали замальовки по казці, які тоді не стали сріблом —  я мала сумніви чи треба їх взагалі оживляти, бо вони видавалися надто складними для сприйняття та візуалізації.

Але кого в Україні тепер зупиняють труднощі та складнощі?

Наразі Орінго нерідко знаходиться то на грані виживання, то за нею. І це не тільки про продажі чи виробничу діяльність. В мене величезна творча криза, бо модельні можливості зменшилися в десять разів. Вже давно малюю «в стіл», намалювала таку кількість ескізів, що закінчився альбом, і тепер вмовляю себе не починати новий, щоб цю кляту кризу не поглиблювати. Воно й добре з одного боку — творчій вакуум дозволяє мені більше часу присвячувати повсякденній роботі, яку виконувати теж нема кому. Але з іншого боку… 

Коли після каблучок «Крижана» та «Усе за планом» у січні виникло невеличке вікно можливостей, я гарячково гортала альбоми у пошуках, чому саме дати шанс на народження, і тоді на очі попалася давня замальовка складного амулета. Так, в мене був вибір — зробити нові бюджетні сети, щоб продавати наявні камені або ще трохи легких каблучок, які нескладно робити і швидко продавати. Та де там й поділася підприємницька логіка, коли внутрішня вередлива Оленка тупнула ногою і сказала «мені треба тільки це»!

Дякую усьому творчому пантеону, який вислав зоряний шлях заради цього рішення. Та ще більше дякую Павлу, геніальному ювеліру, який зрозумів моє дитяче бажання і довів його до срібла. Модель підвіса створювалася десять тижнів,  і не тому, що ми ліниві. В ньому багато таємниць, про які поступово розповім.  А поки про головну ідею, бо й так дуже багато слів виходить.

Не знаю, де в цього підвіса лицьовий бік, а де зворот, усе залежить від настрою і не дивиться на камінь. Отже, маємо історію про дев’ять акробатично налаштованих слонів, три міцних баобаба, схожих на капусту, маленьку планету та людину. Також в цьому просторі знаходяться зірки, ящик, сокира і космічні хвилі. Здається, нікого не забула?

І що ж це тут відбувається?! 

У Екзюпері табун слонів був для масштабу, а баобаби – у якості застороги: 

«…баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті.

— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді пагінці троянд і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.

— Якщо колись вони вирушать у мандри,— сказав він,— це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики...»

Повністю п’ятий розділ «Маленького принца» ви можете прочитати тут.

Маленька планета маленької людини летить у безмежному космосі.

На ній можна розмістити дуже багато слонів, бо слони – то наші переконання, внутрішні засади, на яких тримається світ людини. Планета, хоча й маленька, витримає безліч слонів, навіть якщо їм доведеться ставати у піраміди. А ще слони – це противага баобабам, які тягнуть людину в різні боки. 

Бачила версію, що баобаби у казці уособлюють фашизм та країни, які розривали планету на шматки у вирі війни. Можливо, так і було, та усі великі катастрофи відбуваються за принципом фрактала:  кожен з нас з великою часткою реалістичності відображає суспільство в цілому, як у фракталі найменша часточка повторює загальні сутність та форму. Тому срібні баобаби – це ті потужні почуття та бажання, які намагаються потайки вкоренитися в душі людини, а потім розібрати її на шматки. 

На перехресті переконань та почуттів, засад і бажань, стримування й розширювання і балансує людина. Кожна маленька людина на своїй маленькій планеті змінює велику планету та вирішує її долю, коли тримає баланс та ретельно працює. Ось такий стислий переказ срібної історії підвіса «Слони та баобаби».

Поки що зупиняюся, але далі буде - мені ще треба вам так багато усього розказати!

З любов’ю, Олена Маслова

P.S. Як вважаєте, друзі, для чого срібній людині були потрібні сокира та ящик? Цікавлять ваші версії.