Ірландські каблучки «кладдах» належать до прикрас, що можуть похвалитись довгою та цікавою історією. І час в ній виступає не тільки оповідачем, а й талановитим майстром, бо впродовж століть змінював образ каблучки.
Сьогодні ми знаємо кладдахські каблучки як поєднання кількох символів: пари рук, серця та корони. Розпочинався тріумф цих прикрас саме з силуету скріплених рук. Такі каблучки виготовляли ще за часів Древньоримської імперії, дизайн називали dextrarum iunctio, що в перекладі з латинської означає з’єднані праві руки. В епоху Середньовіччя до рук додалось зображення серця і прикрасу стали називати fede rings від італійського «mani in fede» або «руки віри».
На жаль, нам певно вже не дізнатись, ані хто вигадав первісний образ, ані хто вирішив помістити до коштовних обіймів красномовний символ кохання. Проте дослідникам відомо, хто саме «коронував» цю прикрасу. І тут не обійшлося без захопливих пригод, корсарів, екзотичних країн — вражень вистачить на цілий фільм.
Режисери поки оминають готовий сценарій, але нам нічого не заважає познайомитись з історією людини, якій ми завдячуємо появою каблучок «кладдах».
Події розгортались майже 350 років тому, коли підліток Річард Джойс спланував довгу морську подорож з рідного ірландського містечка Голвей до Вест-Індії. Це не був романтичний поклик жадібного до пригод юнака, причина більш прозаїчна — Річард мав виправити фінансове становище родини, найнявшись прислужувати заможній родині. За два десятиліття до народження юного Джойса його батьки, представники впливової купецької родини, брали участь у повстанні. Бунтарі тоді зазнали поразки й втратили всі землі й бізнес. Так подальша доля родини опинилась в руках хлопця, але планам не судилося здійснитись: в морі на кораблі напали корсари…
В 1675 році під час зухвалої атаки алжирськими корсарами деяких пасажирів та членів команди корабля було вбито, а ті, кому пощастило вижити, потрапили в полон. Серед них був і п’ятнадцятирічний Річард. Тоді це була доволі буденна справа — між 16 і 19 століттями пірати захопили близько мільйона європейців. Багаті полонені могли купити свою свободу, тоді як менш заможних продавали як рабів. Річарда продали на невільничому ринку в Алжирі — так він потрапив у служіння до турецького ювеліра.
Юнак виявився справним помічником, швидко навчився паяти, засвоїв навички лиття, інкрустації та все те, що потрібно для ювелірного ремесла. Так минули 14 років неволі, аж поки новий король Англії Вільям ІІІ не домовився про звільнення всіх своїх підданих, поневолених в Алжирі. Господар Джойса хотів, аби той залишився, і навіть пропонував половину свого майна та руку єдиної дочки. Та ірландець відмовився і вирушив до Голвея, щоб вже там продовжити працювати ювеліром. Саме в рідних краях він створив кладдахську каблучку з короною, ймовірно у 1690-1700 роках. Історики вважають, що ювелір в такий спосіб виразив повагу та вдячність монарху, який повернув йому свободу.
На фото найстаріша кладдахська каблучка, що дійшла до наших днів. Датована приблизно 1700 роком, вона має відбиток ювеліра Річарда Джойса на внутрішній поверхні. Назва «кладдах» для цієї та інших подібних прикрас походить від місцевості, яка колись була рибальським селом, а зараз є однією з найстаріших частин Голвея на західному узбережжі Ірландії. Власне ім’я для прикраси стало можливим внаслідок її неймовірної популярності на острові: ці прикраси переходили у спадок, їх обирали для заручин. Гадаю, при житті майстер навіть не здогадувався, що через роки кладдахська каблучка підкорить весь світ.
Наталія Орінго
