…Отже, осінь пройшла під знаком кольорових перлинок і була веселою, попри всі негаразди військових часів. Зима настала раптово, як це іноді трапляється: просто прокидаєшся одного ранку, а все навколо стало білим, кришталево-сяючим. Ніби всю ніч працювали небесні декоратори, розсипаючи діамантову пудру. Разом із зимою прийшли свята, а до свят мусять бути подарунки! За традицією, замовляю собі прикраси до дня народження, і минулого року також не пропустила. «Космічна квітка» вабила мене матовою поверхнею ретикульованого срібла. І звісно ж, краплею білосніжної перлини. Я замовила її заздалегідь, бо не могла чекати, і закрита коробочка чекала на мене, а я, терпляче, на неї.

Та врешті-решт, великі ексклюзиви вимагають мирних каталожних компаньонів. Зараз навіть смішно, що на доповнення я обрала не «Горіхову гілку», не «Пісню терну», а «Морські». «Піна морська» у мене вже була, і носила я її вкрай рідко, але зараз це одна з найчастіших гостей на моєму пальчику. І вона доречна як ніколи. Чому? 

Що ж, напевно, до весни концентрація перламутру в моїх скриньках стала такою потужною, що почала змінювати рух подій на моїй орбіті. Кожна піщинка, виходить, прагне повернутися до моря… Неочікувано і раптово, зібравши валізи буквально за два дні, я опинилася в Одесі. Ось так — тому що схотілося. Схотілося розправити крила, зіпʼястися навшпиньки і розкрити руки назустріч вітру. В усіх можливих сенсах. Я приїхала не відпочивати, а жити. «— Чи надовго? — Як схочеться». Це не було логічно, не було безпечно, і навіть не було за сезоном. Лютий в Одесі — вологий, вітряний, холодний, місцями опади у вигляді ракет. Але я мала тут бути. Бо саме тут коло раптом замкнулося і все опинилося на своїх місцях. Якщо ви проживали подібне, то зрозумієте.

І ось так історія про прикраси з перлами плавно перетікає в історію про прифронтове узбережжя. Тут тепло. Ночами — гаряче і яскраво. Та на ранок чорний дим від згарищ розганяють тумани та вітри з моря. Ранок завжди наступає, і діти завжди сміються голосніш за чайок, поки порпаються у мокрому піску чи катаються на хвилях. І мами, ці вічні мами, завжди повторюють свої приказки про сині губи, а потім зкочують лямки від купальників і перевертаються на інший бік. Тут все так, як ви і уявляєте. Ніяк інакше.

Але ж місто не обмежене морем з усіх боків. Наприклад, тут усі люблять кіно. Я спочатку дивувалася, але потім зрозуміла: неможливо вирости в місті, де є кіностудія і чималенький кінофестиваль, і не стати сінефілом. Чули ж колись про одеські катакомби? Так от, у цьому природному укритті теперь проводять кінопокази! Екскурсія у вартість квитка не входить, але за окрему плату… Що ж, не варто забувати, що це ще й торгове місто. І, певно, найбільш підхожим епітетом до Одеси військового часу буде «контрастна». Дівчата з люксовими сумками виходять з бутиків, які знаходяться в історичних будівлях із пошарпаними фасадами та забитими після прильотів вікнами. Вдень чепурні містяни неквапливо прогулюються Аркадією, що виглядає (і коштує) незгірш від Монако — а вночі червоні вогні протиповітряної зброї крізь усе небо нагадують нам, що ми все ще в Україні. Забудоване елітними висотками узбережжя рятує будиночки приватного сектору на другій лінії від шахедних атак. Ті ж, хто вчора кидав машину без урахування жодних правил паркування, стоять назавтра в черзі, щоб здати кров для постраждалих. І кожен в місті, мені здається, як та сама мушля: за твердою стулкою ховається мʼяка, ніжна істота, що береже свою дорогоцінну піщинку.

…Я ношу тут перли ледь не кожного дня. Бо життя тут відчувається гостріше, а потребу в красі загострює ця контрастність буденності. І барочну, важку, на довгому шнурочку, і маленькі крапочки в сережках, яких майже й не видно крізь напівзібране волосся. Їм морозива скільки хочу, вдягаю всі сукні, які тільки маю, по черзі. Слухаю, як свариться сусідка з балкону, і чатую на сміх чайки. Надвечір він зловісніший, ніж зранку, але це не недобрий знак. Це просто життя таке — неочікуване, дивне, сповнене співпадінь.

Чи варто вбачати в прикрасах силу змінювати життя? Зміни трапляються, це правда. Іноді ми не впливаємо на них, а іноді щось нам допомагає створити саме ті умови. Я вже казала, що прикраси — лише підсилювальний елемент. Вони не діють, поки не діємо ми. Але щоб ми нарешті щось змінили, нам потрібне натхнення. 

Я своє знайшла, а ваше, можливо, чекає на вас. Звісно, я — за перли. А ви собі краще знаєте. Тільки домовмося на березі — найголовніше, щоб ви мені були здорові! А ще трошки красиві. І дуже щасливі.

Анастасія Орінго

Фото на колажах: @odesa.estetik та dumskaya.net