Галицьким господиням ім’я Дарії Цвєк говорить трохи більше, слобожанським — трохи менше, але цю жінку та її «Солодке печиво» зараз знає вся країна. Її книжки відроджуються, розходяться великими тиражами та продовжують те ж саме діло, якому присвятила себе пані Цвєк: навчати молодиць таємницям кулінарії.

Мені мріється, щоб радянське кліше про те, що в кожній родині має бути «Книга о вкусной и здоровой пище», замінила гарна традиція дарувати дівчатам і молодицям «Солодке печиво». Мені моя дісталася від свекрухи, і зараз це — найбільша пам’ять про неї: кожного разу, коли бачу книгу на поличці, згадую, які вона готувала пироги й торти. Сама Дар’я Цвєк свою кулінарну традицію теж вела з родинного вогнища. Ще в юнацтві вона завела зошиток для рецептів і підписала «Від мами, бабусі, тети». Її мати Юлія Маркевич була головою Союзу українок у селі Цуцилів біля Станіславова (нині Івано-Франківська область), куховарила ж майстерно. У збірці початку 1930-х «Як добре й здорово варити», наприклад, міститься її рецепт підливки до роляди (м’ясного рулета). А батько Яків Маркевич працював у польському міністерстві та іноді брав доньку на варшавські прийоми, де вона навчалася етикету та куштувала вишукані наїдки.

На балу у Львівській політехніці Дар’я познайомилася з Левом Цвєком. Весілля зіграли у Варшаві, а оселилися спочатку на Тернопіллі, а потім у Станіславові. Насправді, буде неправильно пов’язувати її ім’я лише з кулінарією, хоча навіть у воєнні роки пані Цвєк працювала в лікарні — на кухні. Вона здобула освіту біологині, вчителювала понад 35 років! Дитиною грала на скрипці, а студенткою — на флейті… Родина Цвєків була по-справжньому інтелігентною. Маленька деталь: «Солодке печиво» побачило світ завдяки тому, що на її писанні й виданні наполягала колєжанка Дар’ї письменниця Ірина Вільде. І куховарська праця для Дар’ї була радше віддушиною, аніж другою зміною біля плити. До кінця життя вона зберегла свої манери і прагнення краси, а фотозйомку ілюстрацій до книжок стилізувала самостійно: «Звідки комусь знати, як я хочу подати свої страви…» Між іншим, на збірках переписів творчість Цвєк не закінчується, вона створювала книжки, де між кулінарними порадами давала поради й життєві.

Дар'я Цвєк у молодості

З чоловіком Левом

У перевиданні «Малятам і батькам» від ВСЛ Мар’яна Савка неймовірно слушно зауважує: «Дарія Цвєк уособлює епоху, за якою в галичан ностальгія, — епоху шляхетного виховання, особливої атмосфери родинності, плекання українських традицій». Але далі, уникнувши солодкавого, як ружа в пампухові, тону, додає: «Зі своїм походженням із старовинної галицької родини, зі своєю приналежністю до національно-патріотичної інтелігенції – Дарія Цвєк зуміла не просто вижити в часи терору, обминути тюрми і заслання, але й реалізувати себе як творчу особистість. А це було ой як нелегко зробити. Пані Дарія з болем згадує, як у голодні роки змушена була готувати розкішні бенкети більшовицьким високопосадовцям, служниці яких мліли від голоду». До речі, «Малятам і батькам» стала першою успішною книгою ВСЛ і отримала відзнаку як книга року. 

І дійсно, колись квартира Цвєків сподобалася комусь з партійних діячів, у Лева почалися проблеми з роботою… І хтозна, як би повернулася їхня доля, якби страви Дар’ї не сподобалися бенкетуючим партійцям. З того часу з учительки вона перетворилася на знану кулінарку. І навіть вчительку етикету: саме вона вчила манерам офіцерських дружин, що часто-густо перебиралися за своїми чоловіками з різних російських глубинок. З часом вона стала вести власні кулінарні курси, отримала програму з господарсько-родинних порад на франківському радіо… Часто говорила, що дуже любить молодь і хоче передати їй свої знання. Цікаво, що за радянських часів їй вдавалося передавати по радіо поради щодо святкування Великодня чи Різдва.

Дар'я Цвєк на власному подвір'ї

«Не ведіться на рецепти, майте своє чуття», — парадоксально наполягала пані Цвєк. Але я все одно залишу вам рецепт Івано-Франківського торта і малая. Торт готують і досі, у сучасній кав’ярні на Стометрівці. А малай — то така традиційна домашня випічка з кукурудзяного борошна, про яку навіть існує сороміцька коломийка. Та й таке.

...А як же вона любила квіти! Квітникарство стало для неї ще однією любов’ю, що природним чином витікала з професії. На подвір’ї будинку по вулиці Голубій (його вони з чоловіком побудували власноруч) росла перша у Франківську сакура, а репортажі журналістів про Дар’ю Цвєк не обходилися без пишних віншувань її саду.

У травні виповниться аж двадцять років по її смерті. Вулиця Голуба́ тепер носить ім'я Цвєк. То, певно, саме зараз, коли Франківськ квітне сакурами, магноліями, кульбабками, нарцисами й гіацинтами, а скоро до цих пахощів додадуться аромати пасок, пляцків, пирогів та бабок, саме час згадати про цю чудову людину і віддати їй належну шану. 

Анастасія Орінго