Це трохи сумна історія, яка все ж таки закінчилася))) Але про все по-порядку.

Тож спершу про один із моїх найулюбленіших узорів «Ведмежі лапки», який дуже нагадує мені прикраси «Роуз» від Орінго. Тонкий ніжний ажур за крок до Нового року навіює думки про дивовижні візерунки на вікнах, залишені від морозного подиху зими, або ж химерні сніжинки – такі ж унікальні, як і улюблені прикраси, бо ж в Орінго немає жодної, яка б абсолютно повторювалася!
 
 Хай вас не лякає схема – вона тільки на перший погляд складна, насправді – все до неможливого логічно й дуже пластично – можна скорочувати кількість петель майже до безконечності без ущербу для узору, створювати «хвилясті» краї, плавно поєднувати різні кольори і фактури ниток – одне слово – робити все те, що й зі сріблом! Нитки, правда, – із давніх запасів, купувалися саме під щось ажурне й трохи празникове , але через ряд причин не зв’язане, тому були відкладені у настільки довгий ящик, що ризикували бути забутими назавжди…
 

«Резинка», як і в більшості власноруч в’язаних речей, - французька, вона завжди виходить рівненька, не має вигляду «кустарності» й добре тримає край. Оскільки сама річ має виконувати роль такого собі подовженого болеро, поли зробила округлі, узор це пречудово дозволив. Тіло в’язала одним полотном, тому воно без швів. У ньому симетрично закрила петлі для пройм, потім підв’язала на декілька сантиметрів кожну із трьох частин, що утворилися після закриття петель для пройм, зв’язала рукави, теж від країв закрила петлі для пройм і пізв*язала.Зібрала всі частини на одні спиці – стежила, щоби узор на них співпав - склався, як пазл. Дов’язувала знову ж через ціле полотно, по ходу скорочувала кількість петель і на спині додатково зробила два укорочених ряди, щоб її трохи підняти.
Тепер декілька фото процесу (вже коли трохи зрозуміло, що це) і результату:
 
 Ось такий незрозумілий виглад мало моє болеро по ходу справи)))

  За день до закінчення конкурсу, але з надією все встигнути!

Вчора пізно увечері - саме перед пранням, щоби нитки показали всі свої якості - стягнулися-розтягнулися-розпрямилися...

Від готового болеро віє новорічним духом, мандаринками і запахом хвої)))


І власне модель на моделі, поки без новорічного настрою й антуражу.

А тепер трохи лірики із психоделікою і маленькою журбинкою, для тих, хто захоче прочитати)))

Про сам конкурс я дізналася із активного заклику моєї орінго-подруги Іри: «Міра, витягуй спиці, на Орінго вчора мегакрутий конкурс оголосили, і ми просто зобов’язані взяти в ньому участь!!! Я вже навіть знаю, що буду робити!»

В’язання – одне з моїх найулюбленіших хобі, тому я з не меншим ентузіазмом пообіцяла Ірі, що обов’язково складу їй компанію. А потім рутина буднів і невідкладні справи поволі охолодили мій запал. А тут ще й меншенький невдало зістрибнув з бордюрчика і добряче стукнув ногу, довелося помотатися по травмпунктах, а потім няньчитися, як із грудничком – ви ж знаєте, як смачно вміють хворіти чоловіка, навіть маленькі…
Та Іра вперто не здавалася – вона мотивувала мене, скидаючи гарні картинки різноманітних в’язаних штучок, ділилася процесом створення своїх пречудових маків. Ну, і я не встояла – оголосила Ірі, що візьмуся за плаття – є в мене ціла упаковка ниток сегментного фарбування й давня задумка сплести тепленьке й м’яке платтячко у стилі Міссоні, бо я ще та змерзлючка! Тим більше, ці узори так підходять до орінгівського Імпульсу! Вирішила, що плаття буде такого собі розміру оверсайз, а в'язати я люблю по колу, тоді петельки рівнесенькі і з зішиванням такого розмаїття кольорів ніяких проблем. Але… Після того, як було вив’язано один моток і розпочато другий, я почала помічати, що узор на платті трохи відрізняється, і не через те, що я щось наплутала, а через відмінність у довжині пофарбованих сегментів((( Почала рукави, щоб подумати, що ж робити далі, але натхнення вже покидало мене. Плаття все більше здавалося рябим, і з цим треба було щось робити - шукати однотонного компаньйона до ниток, розпускати  і в*язати шкарпетки, змиритися і таки домучити чи...

Згодом я ще трохи пов’язала, в надії, що мені ввижається, потім взяла інший моток – знову трохи пров’язала – й остаточно переконалася, що у запакованій спайці мотків виявився не дуже рідний їм((( Нагадаю, в’язала по кругу в розмірі оверсайз, тож розпускати треба було таки чимало… Або ж змиритися з тим, що є. І тут я поринула в роздуми й сумніви, а бажання завершити роботу остаточно пропало. І вирішила я, що це знак – і плаття, й конкурс – то не моє.
Але ж не так думала Іра. Вона чи не щодня перепитувала мене, коли я закінчу свою роботу. На мої пояснення й спроби зістрибнути, категорично заявляла: «Ти зможеш, тільки спробуй! Знайди щось своє, треба, щоб ти чимось надихнулася». Я слухала й, окрім сорому перед Ірою за невиконану обіцянку, жодні інші почуття мене не тривожили. А потім Іра заявила: «Та зв’яжи ти хоч ажурну пов’язку! Такого ще точно ніхто не в’язав, тільки ж не сиди без діла!» Признаюсь чесно, зразу ж подумала про пов*язку-підв*язку, оту що тепер модно на весіллях зубами із ніжки молодої стягувати))) Іра ж закликала взятися за пов*язку на голову, аби не відморозити все те цінне, що надіюся,ще є десь у закамарках моєї черепної коробки (Боже, а поняття ж яке - черепна коробка - прямо вказує на геометричні особливості цієї не останньої для людства частини тіла!))) Іра тим часом не здавалася -  щоранку у ФБ прилітало запитання: «Ти вже в’яжеш нашу ажурну пов’язку?»
І тут мене зачепило слово «ажурна».Зробила я геройський вчинок – ревізію своїх ниткових запасів – і жахнулася, скільки там усього! Витягла нитки,куплені давним-давно, принаймні кума, з якою ми разом їх купували, свою кофтинку з таких же вже встигла сама виходити, а потім іграшок ялинкових із неї нав’язати)))

Час же настільки наблизився до позначки Х, що встигнути до завершення конкурсу було майже нереально. Та я ризикнула – знаєте, коли робиш щось і воно виходить, приносить задоволення та ще й очищає сумління (бо ж з кожною годиною ймовірність виконати обіцянку зростає!) то справа у руках горить!  Кофтинка в*язалася в шаленому темпі в останні конкурсні дні. Результат ви бачите, принаймні видно, що я старалася))) 
Ну і як годиться у пристойному товаристві - хочу подякувати організаторам конкурсу й Олені Анатоліївні особисто за стимул, без нього ці нитки, можливо, стали б надбанням молі, яка останнім часом демонструє нереальну всеядність. Ірочці за щоденні штурханці й неймовірні старання, аби дотиснути моє сумління й довести його до катарсису! Чоловіку, який прокинувшись глупої ночі й побачивши біля себе напівсидячу павучиху, котра щось плела, лише повернувся на інший бік, філософськи зауваживши: "Бачу, з усього організму в тебе заснув тільки мозок...". І всім вам, хто дочитав до цієї останньої крапочки.