Далеко не кожне місце може похвалитися такою бурхливою і багатою історією, як у Криму. Крим бачив і греків, і скіфів, і персів, і римлян, і татар, і навіть готів; деколи на півострові жило до десятка різних народів, звичаї та мови змішувалися найхимернішим чином, а бурхливих подій було стільки, що вистачило б на весь античний світ, ще й на Середні віки б трохи залишилося.

Історія Криму починається з кіммерійців. Так-так, одноплемінників Конана-варвара, найзнаменитішого кіммерійця у світі. Зрозуміло, Роберт Говард писав фентезі, а не історичний роман, тож назву народу свого героя дав вельми умовно. Утім, хоч би як вільно Говард поводився з історією, він на ній абсолютно точно знався і нею надихався: книжкові кіммерійці, так само, як і справжні, - войовничий кочовий народ, який живе в степах і поклоняється богу сонця. Говард прямо заявляв, що писав про цей народ, надихаючись Причорномор'ям і Кримом (а ще... Шотландією). Ба більше, в одній із книжок кіммерієць Конан зустрічає «плем'я» козаків, які живуть на річці Запорожка, і навіть стає їхнім гетьманом! У книзі «Залізний демон» він прямо говорить про себе «I am Conan, a hetman among the kozaks». Як бачите, Говард не тільки надихався Кримом, а й майже 90 років тому знав, чий він.

Історичні кіммерійці були іранським племенем, яке кочувало в Причорномор'ї. Їхні сусіди-греки описували їх доволі суперечливо: то як типових варварів, незнайомих із цивілізацією, то як будівельників великих міст, могутніх фортець і навіть портів! Геродот, який жив на кілька століть пізніше від кіммерійців, пише, що до його часу в Криму збереглися «кіммерійські фортеці» та «кіммерійські переправи», а археологічні дослідження вказують, що кіммерійці були ще й непоганими мореплавцями: торгували морем з Ассирією та Грецією, а часом і піратством не гребували. Однак приблизно в VII столітті до н. е. їх буквально змели молодими і нахабними скіфами (до речі, теж іраномовними), які вторглися в Причорномор'я. Скіфи влаштувалися, зокрема, і в Криму, а залишки кіммерійців пішли в гори і, ймовірно, дали початок загадковому народу таврів.

На фото: сережки «Морські»

Скіфи - дивовижний народ. З одного боку, вони всім відомі, про них постійно пишуть стародавні автори, археологи регулярно знаходять безліч артефактів - здавалося б, інформації скільки завгодно. З іншого боку, при цьому знаємо ми про скіфів до образливого мало. Нам невідомо, як звали їхніх богів, до нас повністю не дійшов жоден скіфський міф, ми не знаємо навіть, якою мовою вони говорили. Точніше, якими мовами - скіфських племен було багато. Здавалося б, і відомості є, але скіфи продовжують вислизати від нас, як свого часу від військ царя Дарія, не показуючись на очі та лише натякаючи на свою присутність.

Грецькі джерела пишуть, що в античну епоху Крим був населений скіфотаврами, або тавроскіфами, кому як більше подобалося. Як зрозуміло з назви, це була «суміш» скіфів, з якими греки були непогано знайомі, і таврів, про яких було відомо значно менше. Насамперед про таврів знали те, що вони поклоняються богині, схожій на Артеміду, і обожнюють людські жертвопринесення. Цього знання було достатньо, щоб уникати Кримських гір, де таври зазвичай мешкали.

Вважається, що сюжет трагедії «Іфігенія в Тавриді» був натхненний саме їхніми звичаями. Нагадаємо, що Іфігенія - дочка грецького царя Агамемнона; перед відплиттям до Трої Агамемнон зібрався принести її в жертву Артеміді, щоб похід був успішним. Але в останній момент Артеміда втрутилася і врятувала дівчину, перенісши її прямо з жертовного вівтаря на узбережжя Криму. Там Іфігенія стала жрицею при дворі царя таврів. На цьому хороше в цій історії закінчується: виявляється, в обов'язки жриці входить... приносити людей у жертву Артеміді. Упродовж усієї п'єси Іфігенія шукає способи втекти з такої специфічної роботи і повернутися назад до Греції (і їй це успішно вдається). Що ж, таври все ж зуміли увійти в історію!

Фреска з Помпей за мотивами трагедії «Іфігенія в Тавриді» (сама Іфігенія тут у центрі)

На щастя, скіфи в історії відзначилися більш різноманітно. Їхні стосунки з греками були вельми непростими. З одного боку, греки вважали скіфів варварами і постійно намагалися завоювати і окультурити, а скіфи у відповідь влаштовували на них розбійницькі набіги. З іншого боку, греки в прямому сенсі жити не могли без скіфського хліба і вина, а скіфи - без грецької зброї та металевих інструментів. Доводилося не тільки воювати, а й торгувати. У Криму, де на півночі жили скіфи, а на півдні - греки-колоністи, сформувалася дивовижна культура, екзотична суміш «витонченого» і «варварського». Квінтесенцією її стало місто з характерною і парадоксальною назвою - Неаполь Скіфський, грецьке ім'я зі «скіфським» епітетом. Звучить неймовірно, але войовничі степові кочівники будували міста!

Неаполь Скіфський був столицею так званої Великої Скіфії майже 600 років - з IV ст. до н.е. до початку III ст. н.е. У ньому жили і скіфи, і осілі таври, і греки з чорноморських колоній, а в архітектурному стилі дивним чином змішувалися степові та грецькі традиції. Наприклад, посеред присадкуватих кам'яних колиб раптово виникав античний храм з колонами і портиками, а всередині іншого класичного і абсолютно грецького храму раптово виявлялася величезна глиняна піч. Жителі міста займалися землеробством і ремеслами, торгували з сусідніми поселеннями (особливо охоче купували розписний грецький посуд), одним словом, вели звичайне, зовсім не екзотичне і не «варварське» життя і мало чим відрізнялися від південних сусідів-греків.

А на південному узбережжі Криму в цей же час відбувалися не менш цікаві речі. Від Херсонеса на заході до самої Керченської протоки (а через деякий час і по інший її бік) розкинулося Боспорське царство - об'єднання грецьких міст-колоній, яке швидко перетворилося на окрему державу зі своїми законами, армією, монетним двором і навіть царською династією. Боспорське царство виникло приблизно в той самий час, що й Неаполь Скіфський, - і пережило його всього на двісті років. Жителі Боспору були насамперед ремісниками і торговцями: їхні кораблі везли в усі кінці цивілізованого світу зерно, вино, рибу, вишукану кераміку і всілякі вироби з дерева - від корабельних запчастин до витончених різьблених статуй. У боспорському місті Пантікапея був побудований театр - його вважають першим театром на території України. А в околицях міст видобували нафту! Кримські греки чудово знали про її властивості та вміли їх використовувати, створюючи лампи, ліхтарі та навіть прообраз «грецького вогню». 

Одна з тих самих боспорських ваз, які так цінували скіфи; конкретно тут зображений суд Паріса

...Неаполь Скіфський був покинутий жителями в III столітті н.е. Боспорське царство впало в V столітті н.е. І скіфське місто, і грецьке царство були зметені Великим переселенням народів, після якого в Криму почалася зовсім інша історія. Він був візантійською провінцією, і частиною хазарського царства, і генуезькою колонією, і навіть притулком останніх готів. Неймовірна історія цього місця навряд чи вкладеться навіть у десяток статей. Але навіть найраніша історія Криму вже говорить багато про що: це місце живих легенд, змішання культур і народів, народження великих царств і їхнього падіння (а потім - народження нових). Крим - місце, якому долею призначено бути унікальним. 

Женя Орінго