Мабуть, ніде так не відчувається марнотратство часу, як в черзі. І ніби розумієш, що за цей час міг би зробити купу справ, та й вдіяти нічого не можеш. Бо в чергах люди зазвичай знаходяться не за власним бажанням, а при потребі в певному товарі чи послузі.

І за часів радянщини під цей опис підпадало майже все. Хтозна, можливо тому пломбір за 20 копійок досі декому вважається  найсмачнішим, бо на нього було згаяно чимало неповоротнього життєвого ресурсу.
Моє дитинство припало на кінець 1980-х-початок 1990-х років, та мені пощастило — батьки не відправляли чергувати за ковбасою чи молочкою. А от чоловік такий досвід мав: замість того щоб бешкетувати у дворі, тримав одну чергу, поки бабця стояла за якимось дефіцитним товаром в іншій. Хоча не дефіцитних тоді й не було.

Та мені вистачило випадку, коли я на мить загубила з погляду зору маму в черзі на касу. Загубитися в натовпі, крізь який дошкільнятку неможливо було розгледіти ані чого, для мене виявилося страшніше,  ніж аби я опинилась в безлюдному місці. Черги й досі навіюють мені почуття тривоги — чи встигну я отримати те, що потрібно?

І так в підсвідомості декількох поколінь затвердилась думка, що найліпше треба виборювати, діставати, за нього треба домовлятись, іноді хитрощами, іноді через корисні знайомства.

Існує думка, що черги в союзі були черговим інструментом тримання суспільства під контролем. Принаймні багаторічні черги на автомобілі чи житло міцно утримували працівників від звільнення. Та, все ж черги скоріше були побічним ефектом безпорадного керування величезною країною.

Не секрет, що промисловість «совєтського союзу» працювала на що завгодно, тільки не на користь народу. В пріоритеті були ракети, а не туалетний папір, який, до речі, почали виробляти лише в 1969 році і за яким також вишукувались черги в магазинах, бо люди розуміли, що якість життя з папером краще, аніж без нього. Проте у влади були зовсім інші, більш амбітні ціни, ніж забезпечити кожного громадянина нормальною білизною чи рулоном туалетного паперу.

В ті роки уряд віддавав перевагу важкій промисловості, а не торгівлі чи сільському господарству. Більш-менш стабільно працював лише військово-промисловий комплекс, чия продукція використовувалася для постійного нарощування військової сили. Коли ж до  такого непропорціонального розподілу бюджету додались геніальні ідеї влади, настав колапс.

Так, у 1959 році Хрущов вирішив «втерти носа американцям» і поставив нереальні плани перед міністром сільського господарства.  Зрештою безглузде виконання безглуздих рішень призвело до катастрофи у тваринництві та дефіциту м’яса вже у 1960 році. А в той час, Гагарін «борознив» простори космосу, в країні вже повним ходом відбувалась продовольча криза. Через посуху був неврожай зерна, що призвело до дефіциту хліба. Мʼясо, молоко і масло, за темпами виробництва яких до цього часу Радянський Союз уже мав обігнати США, практично зникли з продажу.

Це лише один епізод зі столітньої історії черг, що стали в союзі національним явищем та інструментом виживання. А за чим ви стояли в чергах в «країні найсмачнішого пломбіру»?

Наталія Орінго