Моя история знакомства с современной украинской литературой напрямую связана с Оринго. Началось все с того, что несколько раз в новостях и на форуме мелькнула фамилия Жадан, которая почему-то врезалась в память. Я вообще далека от украинской литературы, тем более современной (с классикой знакома по школьной программе), поэтому когда в соцсетях увидела анонс встречи с Сергеем Жаданом, сразу мелькнула мысль: "О, я про него читала на сайте Оринго, надо сходить, взять автограф". Каким же было мое удивление, когда я пришла и увидела очередь, нет не так: ОЧЕРЕДЬ! Тут же я приобрела его книгу "Месопотамия" и сразу в очереди стала приобщаться к его творчеству (благо, времени было достаточно). Спустя страниц двадцать, несколько новых знакомств (в очереди я одна была такой невеждой, остальные люди книги читали, хвалили, рекомендовали, что лучше) и час времени я все же получила автограф и пошла домой дочитывать книгу, которая меня на удивление увлекла.
Сборник стихов "Життя Марії" пришел ко мне тоже из Оринго из секретной комнаты и теперь я его ношу с собой в сумке, периодически перечитывая в кафешках или на отдыхе.
Не скажу, что все стихи отзываются и цепляют, но что мне нравится, так это женские образы и в стихах, и в прозе Жадана. Его женщины, кажется, сотканы из какой-то другой, отличной от мужской, материи: они мимолетны, ускальзающи, непонятны; они меняют окружающие их жизни и пространства, оставляют после себя долгое послевкусие, дарят радость и грусть, погружают в тоску и вселяют надежду. Один из самых любимых стихов:
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.
Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.
Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.
Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.
Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
Стих, который меня вдохновил на создание эскиза:
Птах уночі забивається до кімнати,
хоче вирватись, ріже повітря крилами,
не знаходить виходу, не дає себе упіймати,
сторожко завмирає, зібравшись із силами.
Я говорю: ну що ти, послухай, спинися,
не бийся так лунко серед густої темряви,
ця ніч стоїть, наче важка пшениця,
відбиваючись у тобі голосами і нервами.
Ця ніч може бути довгою і мовчазною,
вона може ділитися з нами надіями й шансами.
Але якщо ти вже тут, якщо ти далі зі мною,
лишайся доти, доки можеш лишатися.
І хай ця ніч ранить тебе і черкає,
і хай дотики її видаються тобі неприйнятними.
Лишайся, навіть коли тебе хтось чекає,
лишайся, навіть коли я тебе не спинятиму.
Якими шрамами тебе дивувати, якими стигмами?
Якими тримати словами та вчинками?
Ти ж знаєш, що насправді нікого не можна втримати,
і що всі мої вікна насправді завжди відчинені.
Які можуть бути образи і які можуть бути скарги?
Ти ж знаєш, що я ні про що тебе не проситиму.
Найбільше мені б хотілося тебе не відпускати,
найменше б мені хотілося тримати тебе тут силою.
Я просто й далі буду відчувати тебе уночі,
згадуючи все із часом, забуваючи все із віком,
слухаючи і говорячи, тонучи й пливучи,
затамувавши подих,
не зачиняючи вікон.
Эскиз из серии брошек-книжек, чистое серебро без вставок. На одной стороне рисунок птицы, которая сидит на открытом окне на фоне ночного неба, на второй - автограф Жадана.
