Уявіть: ви викидаєте пластикову пляшку, або розбите керамічне горнятко. А через місяць  бачите їх в престижній галереї з цінником у п'ять тисяч доларів. Або може, на показі модної колекції...

Фантастика? Ні, реальність сучасного Zero Waste мистецтва! Ця революційна течія змушує нас переглянути все, що ми знали про цінність речей. Спойлер: іноді "сміття" справді коштує дорожче за дорогоцінні камені — усе питання в ставленні до нього. Подивитися під іншим кутом допоможе пані Наталія, яка занурилася у тему Zero Waste.

Щоранку ми викидаємо речі, не завжди замислюючись про їхню подальшу долю. Пластикові пляшки, старі смартфони, зношений одяг — все це потрапляє у сміттєвий бак одним рухом руки. Але уявіть світ, де кожна викинута річ може стати шедевром!

Саме цю революцію свідомості здійснює Zero Waste мистецтво. Воно не просто "переробляє" сміття — воно перетворює наше розуміння краси, цінності та творчості. У світі, де щорічно з'являється 2 мільярди тонн твердих відходів, митці знайшли спосіб перетворити цю проблему на джерело натхнення.

Вік Муніс – Портрет в рамках проекту "Waste Land"

Знайомтесь — Вік Муніс. Бразильський художник, який довів: з сміття можна створити справжні шедеври! Його проект "Waste Land" став сенсацією: Муніс створював портрети людей із того самого сміття, яке вони збирали на звалищах Ріо-де-Жанейро.

Уявіть картину: величезний портрет, складений із тисяч шматочків сміття, кожен з яких розповідає свою історію. А потім — фотографія цієї композиції, яка потрапляє в найпрестижніші галереї світу. Або репліки шедеврів класичного живопису, створені з того ж сміття.

Портрет Аделіни Раву, за мотивами Ван Гога - Проект "Waste Land"

Муніс працює з найнеймовірнішими матеріалами: шоколадом, томатним соусом, діамантами, старими журналами і, звісно, сміттям. Його робота ставить під сумнів саме поняття "оригінальності" в мистецтві. Хіба переосмислення не може бути не меньш цінним за створення з нуля?

А тепер — найромантичніша частина нашої історії! Уявіте: ви розбиваете улюблену чашку. Звичайна реакція — засмутитися і викинути уламки. Але японці пропонують зовсім інший сценарій: зібрати шматочки і склеїти їх золотом.

Один з етапів процесу реставрації кінцугі

Кінцугі (金継ги, також відоме як кінцукурої 金繕い) — це традиційне японське мистецтво реставрації розбитої кераміки за допомогою лаку урусі, змішаного з порошковим золотом, сріблом або платиною. Назва складається з двох японських ієрогліфів: "кін" (金) означає "золото", а "цугі" (継ги) — "з'єднання" або "ремонт".

Кінцуґі — це не просто техніка ремонту, а ціла філософія життя. Золоті шви не приховують "травми" предмета — навпаки, вони її підкреслюють, роблячи частиною краси. Розбита і відновлена чашка стає унікальною, неповторною, часто більш цінною за оригінал.

Найпоширеніша легенда про виникнення кінцугі пов'язана з японським сьогуном Асікага Йосімаса (1436-1490). Коли його улюблена китайська чайна чашка розбилася, він відправив її назад до Китаю для ремонту. Однак китайські майстри просто скріпили уламки металевими скобами, що виглядало неестетично. Це спонукало японських ремісників розробити більш красивий спосіб реставрації, який не приховував би, а підкреслював місця розломів.

Розвиток кінцугі тісно пов'язаний з японською чайною церемонією (садо) та естетикою вабі-сабі. У XVI столітті, під впливом майстрів чаю на кшталт Сен-но Рікю, японці почали цінувати недосконалість та мінливість як частину природної краси. Кінцугі стало фізичним втіленням цих філософських принципів.

Кінцугі тісно пов'язане з естетикою вабі-сабі, яка знаходить красу в недосконалості, мінливості та незавершеності. Тріщини на відреставрованому посуді не приховуються, а навпаки — підкреслюються золотими лініями, перетворюючи "недолік" на унікальну прикрасу. Як бачимо, люди задумувалися про вторинне використання речей ще тоді, коли до виникнення понять “апсайклінг” та “осмислене споживання” залишалося багато століть.

Сьогодні техніка кінцугі стає популярною не лише у Японії. Популяризація кінцугі стає помітною в мистецтві, моді, та музиці європейських країн. У 2018 році на виставці Maison&Object у Парижі була представлена колекція «битого посуду». Дизайнер з Італії Маркантоніо створив сервіз із розбитого посуду з використанням старовинної техніки кінцугі. Сервіз зібраний з різних за стилістикою посудин, утворюючи ще цікавіші форми.

А ще, окрім звичайної переробки  (recycling) є апсайклінг. Upcycling — це коли відходи не просто перетворюються на щось корисне, а стають незгіршими за оригінал. Це як апгрейд смартфона, тільки для сміття.

В Україні розвивається ціла індустрія upcycling брендів. Тут створюють неймовірні речі: сумки з військових наметів, прикраси зі старих деталей, меблі з піддонів. 

Сумки - шопери від українського апсайклінг бренду SAPO

Традиційне мистецтво прагне до ідеалу: рівні лінії, досконалі пропорції, бездоганні поверхні. Zero Waste мистецтво переписує ці правила! Воно знаходить красу в подряпинах, благородство в іржі, вишуканість у тріщинах.

Японська концепція "вабі-сабі" вчить нас цінувати недосконале і тимчасове. А Zero Waste мистецтво робить ще один крок: воно показує, що навіть "мертві" речі можуть мати друге життя.

Найкраще в Zero Waste мистецтві те, що воно доводить: турбота про екологію може бути прибутковою! Сучасні колекціонери готові платити серйозні гроші за роботи, створені з перероблених матеріалів. А бренди, які використовують upcycling, стають все популярнішими. Це створює ідеальний цикл: чим більше людей купують такі товари, тим більше стимулів у підприємців їх виробляти, тим менше сміття потрапляє на звалища. Економіка працює на користь екології!

Український ринок upcycling розвивається швидкими темпами. Від невеликих майстерень до серйозних виробництв — усі розуміють: майбутнє за свідомим споживанням і творчою переробкою.

Дизайнерські корсети від українського апсайклінг бренду Corset Зodiak

Zero Waste мистецтво — це тихий бунт проти культури "купив-використав-викинув". Кожна робота з перероблених матеріалів — це маніфест, заява, протест. Вона говорить: "Дивіться, яку красу ви викидаєте в сміттєвий кошик!"

Коли ти бачиш шедевр, створений із речей, які сам міг викинути вчора, починаєш по-новому дивитися на все навколо. Та пластикова пляшка вже не просто сміття — це потенційний арт-об'єкт. Той старий телефон — не мотлох, а матеріал для майбутньої скульптури.

Одна з найкрутіших особливостей Zero Waste мистецтва — воно неймовірно фотогенічне! Ці роботи створені, щоб ділитися ними в соцмережах. Барвисті інсталяції з пластикових відходів, елегантні скульптури з металобрухту, делікатні композиції зі старого скла — все це виглядає не менш ефектно за традиційне мистецтво.

 «Гігантський пластиковий кран», автор — Бенджамін фон Вонг.

Можливо, найголовніше, чому нас захоплює Zero Waste мистецтво, — воно дає надію. Надію на те, що жодна річ не є остаточно "мертвою", що кожен матеріал може мати нескінченну кількість життів, що наша планета справді може бути врятована.

Кожна пластикова пляшка, перетворена на арт-об'єкт, кожен шматок металу, що став скульптурою, кожна стара річ, яка отримала нове життя, — це маленька перемога і великий крок до сталого майбутнього.

І знаєте що найцікавіше? Ця революція починається не в лабораторіях чи урядових кабінетах. Вона починається в майстернях художників, у гаражах винахідників, у студіях дизайнерів. Вона починається там, де хтось дивиться на купу сміття і бачить майбутній шедевр.

Тож наступного разу, перш ніж щось викинути, зупиніться на секунду. А раптом це не сміття? Може  це — сировина для мистецтва майбутнього?

Наталія Крюковська для Орінго