Я — матеріалістка, і пишаюся цим. Тим помітніші для мене співпадіння, які нібито сталися самі собою, але були неочевидно підсилені чимсь непояснюваним. Інакше як виправдати, що на початку минулого року я придбала собі перлинку у сріблі? А потім ще одну, і ще одну, і ще одну, а потім уже йшлося зовсім не про них…
Усе почалося з того, що мені терміново знадобилося натхнення. Каблучка, де осяйна кулька перлини була оточена заокругленим квадратом, видалася ідеально підхожою. Так у скриньці оселилася «Рівна вдача». Каблучку я носила, що називається, не знімаючи, і на це була причина: вона мусила мене надихнути на один важливий проєкт. (Дуже, маю сказати, жіночий (і жіночний) проєкт разом із видавництвом Creative Women Publishing — феміністичним та потужним). Звідки й узялися час, посидючість, розуміння, що і як робити! Біле в оточенні срібно-дзеркального впорядкувало мої думки. Каблучка, до речі, чимало важить, і вона спрацювала, добряче мене заземливши з моїх тривог. Але не позбавила складнощів, хоч і допомогла подолати непросту зиму. Одна прикраса — ще не тенденція, правда? А потім стався парний випадок.
..Бо навесні я вподобала собі Life of Pearl. Про цей підвіс я вже розповідала до дня народження Орінго, як не вірила, що така краса взагалі існує і може стати моєю. Але він вабив, кликав, просився до столику з прикрасами... На ньому в той час панувало чисте срібло. Дуже лаконічний період мого життя, дуже закритий. Період, де було мало сил на дії, більше на споглядання. Затягнута пауза, тиша, у яку відверто страшно було принести стільки краси заразом. Бо барочна перлина, ще й така яскрава — то ж цілий оберемок радощів, артефакт, якому треба відповідати!.. Life of Pearl я вперше одягла просто на білу сорочку. Ось так запросто, не вигадуючи собі вечірніх суконь чи пафосних приводів. І раптом усвідомила, що не перлина мене прикрасила — а я її. Певною мірою, це стало поштовхом від дна. З усіх сил — догори, на рештках повітря, як роблять пірнальниці-шукачки перлових мушель, затискаючи здобич у кулаку.
«Рівнорізність» вийшла за межі парних випадків, хоча сама — ще та чарівна парочка. Мої осінні перли, кольорові, грайливі… Мушля привідкрилася, і звідти лишилося зробити півкроку назовні. Що ж, тоді я знову почала робити веселі речі просто так, носити розкішні прикраси з футболками, сміятися посеред вулиці і набиратися сміливості жити по-своєму. Бачите, кути вже не заокруглені — по-справжньому гострі. Не так, щоб порізати, а так, щоб захиститися і при цьому домогтися свого.
..Ще одна історія про перлинні пригоди, на цей раз зимові, чекатиме на вас наступного тижня. Разом з відкриттям, куди повертаються всі піщинки, колись вкрадені у моря. А поки хочеться завершити на тому, що, авжеж, самі по собі прикраси — це більше, ніж сума їхніх складників. Жменька гранул срібла і піщинка, обгорнута кількома шарами перламутру, якщо їх скласти докупи, не змінять нічиє життя. Але змінити його може людина, яка побачила в них красу. Бо краса надихає. А відчуття, що ми гідні найосяйнішої краси, зцілює.
Одягніть завтра якусь із прикрас, якій ви довіряєте саму себе. А наступного тижня побачимо, куди ж нас приводять довіра та краса.
Анастасія Орінго 
