Хто ти, загадковий носій медальйона? Закоханий лицар, безстрашний революціонер чи відданий вірянин? Прикраси часто слугували підказками до розкриття образу їхнього володаря, але не тільки у випадку з медальйонами. Адже колись ці коштовні охоронці секретів прикрашали ледь не усіх, незалежно від віку, віросповідання та статусу.

Погортаємо сторінки історії, щоб розгадати мотиви, якими керувались власники медальйонів. Але й навички детективів нам також знадобляться, адже медальйони куди більше приховують, аніж показують.

Слово «медальйон» походить від італійського medaglione, тобто «велика медаль». Прикраса отримала таку назву за округлу форму. В цілому ж концепція мініатюрної ємності, яку можна носити, дуже давня. Наприклад, одним із найпопулярніших і найвідоміших експонатів в бостонському Музеї витончених мистецтв є старовинний єгипетський медальйон, датований 743-712 роками до нашої ери. Вважається, що всередині підвіски зберігали папірусний сувій з магічним письмом, який слугував для власника прикраси талісманом.

Клаптик паперу чи тканини з молитвою — таким був нехитрий скарб прихильників медальйонів зі Сходу. Європейці позичили цю традицію, але вирішили підкріпити слова мощами святих, перетворивши медальйони на релікварії. Популярність коштовних прихистків для святинь тривала в середньовічній Європі аж до 1200 року. Лише епоха Відродження надихнула поглянути на властивості медальйонів ширше, щоб використати всі можливості мініатюрного контейнера з замочком. Тепер в медальйони все частіше клали речі більше приземлені, утилітарні чи навпаки — ліричні, але такі, що пов’язували володаря з реальністю. 

Сховавши за половинками медальйону пахощі, намагались облагородити власний аромат, а також захиститися від запахів, що панували на вулицях міст, і хвороб. Поклавши у мініатюрний сховок пасмо коханої людини, прагнули подумки завжди бути поруч, навіть на відстані. А прикраса, в якій зберігався портрет політичного діяча, свідчила про прихильність до цієї особистості. Отримати такий в подарунок вважалося визначною подією для підданих. Якщо ж лідер думок опинявся в опалі, то медальйони з його ініціалами чи портретом автоматично ставали міткою, за якою прихильники вигнанця впізнавали «своїх» та вільно плели свої політичні інтриги.

Попри те, що медальйони ревно оберігають кордони приватності свого володаря, певні секрети не варто довіряти навіть їм. Так, у 1877 році сер Джон Толемач Сінклер дізнався, що його дружина зберігає в прикрасі фотографію коханця, і... розірвав шлюб.  

Бо головна функція медальйона не сховати щось дуже близьке й особливе від сторонніх очей, а допомогти цьому особливому предмету завжди бути поруч. Нам потрібні ці дрібнички, щоб відчувати себе близькими, причетними, живими, цілісними. Засушені квіти, записки, фотографії, ґудзики тощо підтримують наші спогаді та мрії у світі мінливої реальності. Можливо, молитвам потрібно щось фізичне, до чого можна доторкнутись, надії потрібно щось відчутне, щоб відштовхнутись, а почуттям — місце, щоб заповнити порожнечу.