Хто сказав, що “співи” березневих котів — це суцільний хаос та какофонія? Якщо придивитися та прислухатися, тупіт м’яких лап по клавішах може бути ритмом для джазової п’єси. А граційний вигин котячого хвоста дуже схожий на скрипковий ключ. 

Але як же виникне музика, якщо не буде нотних лінійок, на яких бешкетують коти? Ніяк — вирішив у 1868 році австрійський художник-графік та скрипаль Моріц фон Швінд. Та створив на перший погляд жартівливу картинку. 

“Котяча симфонія”

І це не просто  стилізація — цей арт-об’єкт цілком можна використовувати як нотну партитуру. Ось так звучить крихітна, але дуже виразна  “Котяча симфонія”: 

Його сучасний послідовник, ізраїльський композитор Ноам Оксман, справді вміє перетворювати стилізовані портрети тварин у музичні твори. Першими натхненниками для проекту Sympawnies стали його власні домашні улюбленці — коти О’Меллі, Мейзи та Майкл.

Майкл / Noam Oxman

А ось як звучить такий музичний портрет — Miss Kitty:

Але чи може стати такий курйоз для світських салонів бути повноцінним музичним твором? Звісно, вирішив італійський композитор Джоакіно Россіні. Його жартівлива музична п’єса на два голоси "Duetto buffo di due gatti", частіше всього з фортепіанним супроводом — це історія про те, як музична забавка “перекочувала” на оперну сцену та стала частиною класичного репертуару.  Цікаво, що “Два коти” однаково цікаво звучать як жіночій або чоловічий дует.  

А ще котяча опера — це мабуть, єдиний випадок, коли немає ризику забути текст. 

А ще — "Ноктюрн Кота і Кішечки" з опери Моріса Равеля “Дитя і диво”. Котячі витівки тут передає не тільки хореографія, але і особлива техніка співу — гліссадо, яка дуже схожа по тембру на котяче муркотіння.

Котяча опера та симфонія є, а де ж інші жанри? Є, і багато!  Темою може бути навіть котик, що гарно побігав по клавіатурі. Знайомтеся — “Котяча фуга”, вона ж Соната соль мінор для клавіру. Їі створив ще один італійський композитор, Доменіко Скарлатті. Вважається,  що ідею йому подала улюблена кішка Пульчінелла, яка трохи погуляла по клавесину. Але навіть якщо це не так, початок доволі незвичний для барокового музичного твору.

Або це може бути пустотливе кошеня? Авжеж, і тут ми переходимо до джазової п’єси, яку створив Едвард Елзіер «Зез» Конфрі, яка так і називається “Кошеня на клавіатурі”. Якось він гостював у своєї бабусі та прокинувся вночі від дивних звуків.  Це був  кіт, який ходив клавішами роялю. Так народилася  п’єса, зіткана з незвичних, інколи досить гострих співзвуч.

На музику можна покласти не тільки котячі “оперні аріі”, але і граційні танці. Звичайно, це “Вальсуючій кіт” Лероя Андерсена. Цей американський дирижер, композитор та аранжувальник був справжнім майстром оркестрових мініатюр. У його творі зображено котячий танець, кумедний і водночас граційний. Помахи котячого хвоста та виразне нявчання передаються ковзанням пальця по грифу скрипки.

Як бачите, котячі пригоди іноді навіть стають нагодою для створення нових форм мистецтва. І не дивно. Бо коти, киці та котиська — це суцільне натхнення та радість!

Наталія Крюковська для Орінго