Сьогодні, 23 вересня, відзначається Рівнодення, час, коли день стає рівним ночі, а потім починає потроху їй поступатися. За повір'ям, кілька днів до та після Рівнодення особливі – усілякі ворожіння та пророцтва у них стають особливо точними, а магічні рослини набирають свою повну силу. Не стоїть осторонь й мандрагора...

Мандрагора – рослина аж ніяк не міфічне, а цілком реальне: низенька кущиста трава з широким листям, красивими квітками, схожими на маленькі лілії, і жовтими жовтими плодами. Росте переважно у Середземномор'ї, любить тепло. Зовні симпатична, але не сказати, щоб надто помітна... За що ж вона заслужила славу чаклунської рослини, за які заслуги згадується практично у всіх книгах, пов'язаних з магією – від алхімічних трактатів до "Гаррі Поттера"? Що ж у ній такого чарівного?

Відповідь проста. Вся справа в корінні. Зовні не надто помітна, мандрагора приховує в ґрунті дивовижний корінь, неймовірно схожий на... людську фігуру. Навіть сучасну людину форма мандрагорового кореня... м'яко кажучи, дивує, а тепер уявіть почуття древнього грека або середньовічного європейця, який випадково відкопав із землі ось таке. Як тут не повірити, що мандрагора і не рослина зовсім, а дух землі чи гомункул! А навіщо духам таїтися у землі? Напевно неспроста... Про повір'я інших народів ми, на жаль, знаємо мало, зате добре відомо, як були справи з мандрагорами в Німеччині: німці вважали, що в коренях цієї рослини живуть духи під назвою "альрауни", родичі кобольдів, які охороняють земні надра, знають напереч всі навколишні скарби і з задоволенням діляться цими знаннями з тим, хто пригостить їх людською їжею. Кажуть навіть, що з часом альрауни стали так охочі до людської їжі (особливо до молока), що почали залишати свої мандрагорові житла і селитися в будинках. Таке сусідство вважалося дуже вдалим і обіцяло господарям будинку багатство!

Втім, це не єдина причина. Мандрагорове коріння не тільки було притулком альраунів – воно й самі по собі мало дуже незвичайні властивості: знімало головний біль, полегшувало ломоту в спині, заспокоювало і допомагало заснути... Лікарі здавна використовували мандрагору як ліки, втім, цікаві властивості цієї рослини припали до душі не лише їм. Чаклуни, відьми, алхіміки теж виповзували мандрагору, але вже в іншій якості ... Справа в тому, що речовини, що містяться в корінні, в малих дозах – болезаспокійливий засіб, а в більших дозах – сильний галюциноген. Причому найвища концентрація речовин якраз у корінні. Втім, чаклунам і чаклунам, що зважилися за допомогою мандрагори вирушити в магічну подорож, варто було бути дуже обережними: у великих дозах мандрагора отруйна.

Звісно, як людина, яка цікавиться усіляким чаклунством, має не одну колоду Таро та знає напам'ять чи не усі частини Гарі Потера, вперше побачивши мандрагору, яка обіцяла ожити в сріблі, я буквально застрібала від радості. Мандрагора на малюнку Олени Маслової була саме така, як в чарівних книжках – товстенька, з хитреньким обличчям, з чудернацько переплетеним листям – мрія кожної відьмочки! Я швидко уявила ії в сріблі, з зелененькими чи аметистовими камінчиками, в уяві ж приклала до відьомського плаття та відправилася в такому образі в ліс – суцільна краса, та й годі. Залишалося лише дочекатися втілення прикраси в сріблі. 

Наступна зустріч з мандрагорою відбулася 23-го лютого: десь в середині цього довгого тривожного дня я побачила мандрагору, вже в 3D, та подумала, скільки попереду такого звичного та приємного клопоту: прем'єрна стаття, опис прикраси в інстаграмі, відповіді на питання про камінчики... Срібна красуня набирала життя, зростала в добрій среді Орінго, немов ті крихітки-мандрагори з другої частини Гарі Потеру....

... та на ранок до усіх нас постукав волан-де-морт з сусідньої країни, і мандрагора залякано заховалася назад у темряву землі, вкрилася нею та причаїлася. 

Спливали дні, наша земля засівалася вогнем та кулями, прикраси спочівали у тривожних валізках, та краса все-таки наполегливо просилася назовні. Орінго продовжував працювати, і ось почали з'являтися нові прикраси, а серед них – й красуня "Мандрагора"! Та ще й яка, різнокольрова, немов алхімик, що її створив, зумів не тільки відшукати чарівний корінь, а й впіймати веселку! Тож, помилувавшися, я не вагалася: "Мандрагора" повинна бути в моїй колекції прикрас хоча б тому, що не можна дозволяти ворогам позбавляти нас мрій.

Далі було чимало складної та нудної логістики, але нарешті склалося: я тримаю в долонях невеличкий білий пакетик, розгортаю та доторкаюся до срібної омріяної "Мандрагори". Йой, яка вона тендітна! Мерехтять різнокольорові топази, зігріваються від тепла моїх рук крихітні гілочки та сучочки, а на очі чомусь нагортаються сльози. Це ж корінь з моєї рідної землі, рослина, що ввібрала в себе незламність Харкова, чаклуньску силу Карпат та Конотопа та добру магію, яка твориться попри усі негаразди... І ось тепер я певна, що повернуся додому - це коріння не дасть мені відірватися назавжди. 

З того самого дня я майже не розлучалася з "Мандрагорами" - виявилося, вони чудово пасують і до джинс, і до суконьок, і навіть до тендітних светрів, які зазвичай таких підвісів побоюються. А напередодні Рівнодення ми разом з прикрасами рушили до лісу та трохи почаклували... Тож пропоную вам долучитися до срібного чарівництва й помилуватися.

(Ви ж пам'ятаєте, що в нас триває тиждень факапів, так? Насправді, спеціально для оповіді про "Мандрагори" я замовила фотосесію й чесно чекала фото на минулому тижні... Та, на жаль, фотографи іноді мають звичку зникати разом із фото - можливо, їх з'їдає темрява об'єктиву... Що ж, так в мене з'явився привід прогулятися до лісу!). 

Починається час прохолоди, темряви та напівзабутих казок... Давайте не забувати про те, що стародавні казки завжди завершуються перемогою - навіть коли здається, що надії нема... А на дорозі до перемоги нам не завадить срібний фамільяр. 

Ольга Орінго