Нова розповідь про красивий камінь від талановитої Ельміри Гасимівни. 

Якого кольору місячне світло? Чи не правда, дивне запитання? Здається, що відповідь на нього очевидна, потрібно тільки дочекатися ясної місячної ночі й переконатися: світло місяця, звісно, ж... біле? попелясте? блакитнувате? а може, зовсім медове? Для астрономів і просто любителів зоряного неба не секрет, що колір місячного світла залежить від висоти над горизонтом, прозорості атмосфери, віддаленості від великого міста, положення Сонця, Землі, Місяця в просторі... А ось у художників, які, як і багато творчих людей, шукають натхнення вночі, немає однозначної відповіді на це питання. Ван Гог зображував місячне світло жовтим, Айвазовський - білим, попелястим і ніжно-рожевим, а Тернер, Куїнджі та Саврасов - і зовсім зеленуватим. Сподіваюся, читачі не проти невеликої екскурсії віртуальним художнім музеєм?

Айвазовський І.К. "Місячна ніч у Константинополі"

Вільям Тернер, "Рибалки на морі"

Таким же мінливим, мінливим і містичним світлом, що грає і переливається, приваблює поціновувачів прекрасного мінерал адуляр - один з цілої низки каменів, що заслужили назву "місячного". До речі, з "місячним каменем" вийшла заплутана історія, детектив не гірший за однойменний роман В. Коллінза. Коллінза. Розслідуємо цю справу разом?

У нашій справі багато підозрюваних: окрім адуляра, місячним каменем називають іризуючі різновиди олігоклазу, альбіту, біломориту і навіть світлі лабрадори. Всі перераховані мінерали можна назвати родичами: у них схожий хімічний склад, їхні кристали формуються за одним принципом, і називається ця велика сім'я каркасними алюмосилікатами. Саме в структурі кристалів і захована розгадка місячного світла, що живе в камені. Кристали каркасних алюмосилікатів не люблять самотність і майже завжди ростуть разом із братом-близнюком, сплітаючись і проростаючи один в одного. Якщо мінерал прозорий, то на стику таких кристалів-двійнят світло поводиться так само, як на поверхні мильної бульбашки або масляної плівки. Таке перетворення може статися з ортоклазом - широко поширеним мінералом. І якщо вже диво сталося, то прозорий і іризуючий ортоклаз називають адуляром. Порівняйте наших героїв:

Ортоклаз

Необроблений адуляр

Правда, схоже на диво? Але геологи знають, що й у цього дива є ім'я. Адуляр народжується в результаті одного з найщедріших на прекрасні мінерали геологічного процесу - утворення пегматитів. Про це явище я вже розповідала, повторюся коротенько (у попередніх серіях). Коли на великих глибинах у надрах землі вирує магматичне море, на його холодні береги може викидати "піну" - найлегші та найлеткіші мінерали й хімічні речовини. За рахунок різної швидкості росту кристалів у таких умовах формуються химерні зростки, які ми знаємо, як ніжний камінь пегматит. А ще... чого тільки немає в морській піні! Гірський кришталь, топази, аквамарини, турмалін! З такими сусідами потрібно блищати, щоб не залишитися непоміченим. І адуляру це цілком вдається.

Крім плутанини з назвами, адуляр - герой ще однієї детективної історії. Дуже часто за натуральний місячний камінь намагаються видати його імітацію, що складається з особливого напівматового скла з синім відливом. Однак відрізнити імітацію від натурального каменю нескладно, для цього не потрібна хімічна лабораторія і камінь не доведеться кришити, розколювати, розтирати в порошок. Досить його просто покрутити в руках у прямому сенсі цього слова. У натуральному адулярі іризація має ту саму природу, що й у його близького родича - лабрадора - яскраві спалахи буде видно тільки за потрібного освітлення і під певним кутом. А це означає, що в натуральному адулярі іризація здаватиметься живою і рухомою, у штучному ж камені блакитний відсвіт статичний і рівномірний.

Натуральний адуляр

Імітація місячного каменю

До речі, натуральний адуляр вимагає до себе більшої уваги, ніж імітація. Незважаючи на те, що натуральний камінь трохи твердіший, він відрізняється більшою крихкістю. Виною всьому ті самі кристалічні двійники: уздовж площин їхнього зростання можуть утворюватися відколи. Можна було б сказати, що краса адуляру вимагає жертв, але я не впевнена, що відмова від важкої роботи, коли на Ваших пальчиках прекрасна каблучка - жертва. А в сережках і підвісах камінцям пошкодження загрожують ще менше. Думаю, акуратне поводження з прекрасним і легендарним каменем не складе особливих труднощів.

А легенд про адуляр складено чимало. Вважається, що його іризація пов'язана з фазами Місяця, і максимально яскравим камінь стає на повний місяць, поступово втрачаючи фарби під час спадного Місяця і навпаки, розквітаючи з кожним днем під час зростаючого. В Індії вірили, що адуляр - застиглі сльози богині місяця, його вважали священним каменем і використовували як оберіг, що приносить щастя. Не дивно, що і сучасні містики не обділили адуляр увагою. Його радять носити народженим у повний місяць або в понеділок, особливо гарним талісманом камінь вважається для Риб і Раків. Стверджують, що він дає здатність красиво і точно висловлювати свої думки, дар поезії, дар проникнення в таємниці природи. Адуляр називають талісманом закоханих, який сприяє взаєморозумінню і примиренню, а в разі охолодження почуттів камінь попередить власника, змінивши колір або потьмянівши. І хоча я не вірю в магію каміння, все ж бажаю всім читачам знайти свій незгасаючий талісман!

На фото чарівна каблучка "Гіперборея" з розділу "Ексклюзив".