У вчорашній статі про українських шрифтарів, що відроджували українське письмо на початку 20 століття, я згадала Георгія Івановича Нарбута. Пік його продуктивності припав на 1917-1920 роки і хтозна, скільки чудової графіки вийшло б з під його пера, якби життя митця не обірвалось у віці 34 років.

Георгія Нарбута чудово знають за кордоном, бо знайомі з його «продуктом» . Власне кажучи, саме графічні образи Георгія Івановича представляли Україну для іноземців. Це візуальне знайомство з країною відбувалось через книги, плакати, поштові марки, гроші та символи державності — герб і печатку.

Тож можна сміливо сказати, що руками Нарбута був презентований «український бренд», якщо мати на увазі зовнішню атрибутику нашої багатогранної, родючої та талановитої країни. А тепер уявіть, що таке явище як дизайн та сама професія дизайнера почали формуватися у Німеччині у 1907 році і набули певного вектору розвитку у 1910-х.. Якраз коли Нарбут починав свій творчий шлях. І на ниві дизайну він досягне грандіозних успіхів. Якби не загарбницька політика більшовиків, якби не злочинні дії проти нашої нації, імена українських художників-графіків обов’язково стояли б поруч з іменами перших дизайнерів Німеччини.

Отже, в чому здобутки Георгія Нарбута?

Він мав вроджений хист до художнього мистецтва. З дитинства зачаровувався орнаментами та пробував сам складати кольорові візерунки з паперу та прикрашати ними батьківську хату. Вправно малював як правою, так і лівою рукою, а фотографічна пам’ять допомагала безпомилково відтворити складний орнамент. Георгій Іванович походив з старовинного козацького роду, та пам’ять предків прокинеться в ньому не відразу. Уродженець Сумщини, здобувати художню освіту Георгій Іванович подався до Петербургу і залишився там після навчання. Вчителями молодого дарування були ілюстратор і художник Іван Білібін, Мстислав Добужинський, Леон Бакст. Всі вони були дуже високої думки про учня. В Петербурзі Нарбут прожив 10 років і цілком сформувався як художник. Але у 1917 році  переїздить до Києва, покликаний вітром змін. Революція у Петрограді та створення у Києві Української Центральної ради ніби пробудили в ньому прагнення до рідної землі.

В Києві він знайомиться з видатним художником-графіком Василем Кричевським і розуміє, що перед ним людина не меншого таланту, а якщо казати про саме український стиль, Нарбут відчайдушно програвав Кричевському. Петербург виховав в Георгієві модерністський стиль, який на тлі української графіки, викоханої в лоні козацького бароко, здавався спрощеним, недопрацьованим.

Тоді Георгій Іванович занурюється у вивчення українських орнаментів, скорописів, козацьких старожитностей та української міської середньовічної культури. Тобто пропускає через себе культурний код рідної та досі непізнаної країни. І трапляються помітні зміни у його графіці. Якщо в Росії художник був типовим для свого часу представником російського ампіру, то в Україні Нарбут став творцем «українського стилю» і задав тон наступним художникам на більшу частину XX століття.

"Українська абетка", літера А, Петербург, 1917 / "Українська абетка", літера А, Київ, 1919

Ілюстрація художника до "Енеїди"

Якщо Михайло Грушевський свого часу доручив створити державну символіку Василю Кричевському, то після державного перевороту 29 квітня 1918 року, генерал Павло Скоропадський співпрацює вже з Нарбутом. У них багато спільного: обидва походять з давніх козацьких родів і ностальгують за старою Гетьманщиною.

Символіка у виконання В. Кричевського

Оточення Скоропадського бачило у художнику «свою» людину, вони розуміли  його стиль, що у першій половині 1918-го вже сформувався остаточно. Це був український шляхетський стиль з глибокою шанобливістю до минулого, але який, завдяки творчому переосмисленню, не сприймався архаїчно. Розкритися на цій ниві художнику завадив наступний державний переворот і інфекційне захворювання. 23 травня 1920 року 34-річний Георгій Іванович помер від ускладнень тифу.

Ще за життя художника його прибічники задумали видати мистецьку монографію. Над статтями працювали найвідоміші дослідники. Подолавши економічну кризу 1920-х, наклад все ж таки з’являється 1933 році… щоб одразу бути знищеним.  Головна причина — на той час були репресовані майже всі автори, а дехто й розстріляний. Те, що творчі роботи залишилися в колекціях, архівах та збірках, можна вважати дивом. Вони пройшли через дві світові війни й тоталітарний режим і на сьогодні є справжнім культурним скарбом.

Наталія Орінго