Цього тижня придбала книгу Володимира Вакуленко-К. (К. - це на честь села, звідки був родом) "Я перетворююсь. Щоденник окупації. Вибрані вірші". Зізнаюся, врші прочитала, а ось сам щоденник поки не змогла. Плачу без зупину з передмови і так кожну сторінку. Передмову писала Вікторія Амеліна, яку теж убито (ракетою по кафе у Краматорську, Володимира застрелили). Читала колись вірші для діточок, але з Вами хотіла поділитись іншим, "Millennium" зі збірки «Ми, провінція!» (2012)


Через тисячу літ звуки дзвону густі
Чорним птахом спускаються в тишу.
Хтось попереду пекла, а хтось у хвості,
Хтось лишається вірити в гірше.
 
Хтось між тисячі жертв заблукає вві сні
І не знайде будівлі, що скраю.
Хтось востаннє вдягне свої мрії лляні,
Хтось про ближнього вбивством подбає.
 
Закровиться душа під пунктирами черг
У наступному тисячолітті…
Над проваллям зависнув Омитий Четвер,
І у бронзі прощення відлиті.
 
Розпливається сніг. Сам від себе не встиг.
За кривавою ширмою хмари –
Середина землі, середина без книг,
І без Бога занедбані храми.
 
Прораховані в числах судьба та ім’я.
Бачиш тіні, народжені в тінях.
Свою кулю хапаєш? То ще не твоя,
Стрінь свою під хрестом на колінах…
 
Хто ще руку подасть, зупинивши буран,
Навіть знаючи: все це зітреться?..
Живемо неживим. Насолода від ран,
Що гноться на залишках серця.
 
Замість слова – кайдани і правил томи
Ждуть потойбік на псевдоґарантів.
В новім світі воскреснуть усі – та не ми.
Покоління химер і мутантів.
 
Ти сьогодні помреш – значить, скоро й мені.
Наші труни постійно гостинні.
Я – ніхто, ти – ніхто. Ми примари нічні,
Ми – годинники хворі настінні.

Саме ці рядки (+передмова пані Вікторії) навели мене на думку, що, може, було б доречним створити значок-книжечку з отвором від "пострілу" і словом "знову"? 

Як у когось є бажання і змога, то зараз ця книжка є у всіх книгарнях, прибуток від першого накладу віддадуть родичам пана Вакуленка (у нього є син-підліток та батьки, не згадаю вже точно кому саме).

А ще дуже цікавить думка, як є серед орінголенді кримські татарки: а як Ви ставитесь до носіння Вашої символіки тими, хто не є кримським татарином? Загадалась мені брошка-тамга з См-2023, візерунки емалі та вишивки :

Я кримськотатарський прапор:
Сибіром з народом в етапи,
В репресії, в замкнутий простір –
Я літера «Т» в голокосТі.
Я кримськотатарський прапор:
Шорсткі окупантські лапи
Трофейні ділили крами –
Я літера «Т» у хайТармі.
Я кримськотатарський прапор:
Квітучих магнолій фарба
На зірці ранковій, останній –
Я літера «Т» в повстанні.
Я кримськотатарський прапор,
Морські розсівалися краплі
Сльозами на ріднім листі –
Я літера «Т» в незалежносТі!

Така кількість чудових віршів і ескізів, аж очі розбігаються, читала тему не відриваючись. В котре жалію, що зовсім не вмію в візуальні образи. Але дуже хотілося поділитися живою щемкою поезією Уляни Галич

мама будить мене о пів на третю каже: вставай горить
бачиш он крайнеба чорне плавиться на червінь
відповідаю їй: не бійся то наші бандерівські прапори
розгортаються і тріпочуть відганяючи хижу тінь

це єдино можливий і потрібний для нас покров
хай огорне усіх спокійна віра і тиха лють
мама каже: земля гуркоче — то озивається кров
тих які перед нами і замість нас і тих які за нами сюди прийдуть

мама каже: чуєш стріляють чуєш бомблять міста
як усе це витримати всі ці підвали автобуси блокпости
я б хотіла мати правильну відповідь і щоб вона не була настільки проста
я б хотіла усіх врятувати і захистити

мама каже: давай молитись відповідаю: давай
стугонить повітря тьмяно поблискує березневий сніг
я любила колись цю темряву цю вологу всі ці земні дива
а тепер довіряю тільки ловцям нехороших снів

мама каже: дивись на півночі заграви і димові стовпи
як здолати цю відстань до ранку перетерпіти цю красу
відповідаю їй: не бійся нічого не бійся нічого спи
нас боронять нині і присно Всевишній і ЗСУ

***
коли-небудь заговорить каміння цих міст
і говоритиме довго спльовуючи крізь зуби кров…
а потім на одну із найбільших площ вийде старий цехмістер
і покаже усім відтяту голову змія якого він поборов

усміхнеться лагідно й ранкове сонце сяятиме на лиці
а голова зміїна буде мертва і анітрішечки не страшна
старого сюди призначили його праотці
після всіх воскресінь у нього зосталися імена

після кожної паски у нього зостався шрам
а тому він бере з собою тільки жінок і мечі
і знову й знову перебирається через пустелю щоб відновити храм
і по тисячі янголів сидять на кожнім його плечі

***
римувати в осінній заданій площині
наче відспівувати плащаницю
коли всі метафори так чи інакше туляться до воскресіння
а в глибині вордівської сторінки
або на її дні
проступають лиця
прочитуються голосіння
і взагалі уся ця тема із різким скороченням тривалості днів
така апокаліптично осіння

римувати в цю пору — особливо поночі — не для слабких
не для боягузів або невротиків
відтак — римувати не варто майже нікому з тих
кому пороблено чи наврочено

а якщо й записувати що-небудь то краще прості стихи
якісь уривки молитовних камлань
червоним по чорному калина й кучеряві кугутики
ні добрих ані лихих
суцільна відхла́нь
писати аби мовчати аби розчути крізь зоряні порохи
як хтось достатньо могутній
нарешті скаже:
людино, встань

 

усі твої вітряки, сестричко, крилами лопотять
усі твої вітряки мелють борошно чарівне
у їхніх серцях чорне дерево і чавунне лиття
усе, що робить міцнішими тебе і мене

усе, що давно забулося - все пробачене або ні
усе відгуло як дзвін, згоріло наче мости
твої вітряки, сестричко - солдати на цій війні
ти бачиш, на них почали з'являтися білі хрести

ти знаєш про їх містерії, чуєш їх голоси
нехай не сьогодні, мила, але колись
ти зможеш відчути знову, що дихаєш і єси
твої вітряки як пагони, що проросли увись

у їхніх стрімких літаніях - безумовний політ
а з борошна буде хліб, а до хліба - сіль і коропи чи форель
усі твої вітряки, сестричко, тримають наш повітряний світ
тому його в нас ніхто ніколи не забере

А поки перебирала вірші Уляни, зявився образ кулона, так виявляється буває
https://photo.oringo.com.ua/image/WLc6