Я познайомилася з Орінго у 2019-му. Саме тоді тривало Swarovski Show, а каміння Swarovski було й залишається для мене найбільшою втіхою з усіх вставок. Як розвивалися мої стосунки з мрійним світом, розкажу чесно й насичено.

Коли вперше занурюєшся у багатошаровий світ Орінго, особливо з боку бізнесу, а не клієнта, здається, що це не просто море, а Маріанська западина. Бездонно, адреналіново і дуже гарно! Звісно, я мусила розібратися в усьому, що в маркетингу рахувалося б клієнтськими програмами, а по-нашому завжди називалося просто конкурсами. Ідея “Срібної Мрії”, пам’ятаю, вразила мене своєю простотою і водночас, як би це сказати, результативністю. Конкурс, упродовж якого команда не дуже-то й залучена, далі насичений час голосування, а потім знову довга пауза, поки виробництво працює над прикрасами. Презентація — і готова модель в каталозі, вау! Яка ж я була наївна.

Сподіваюсь, що не розкрию комерційної таємниці, якщо скажу, що над прикрасами з СМ працюють абсолютно всі. Не існує у нас такої нишпорки, де можна безпечно відсидітися ці шалені півроку. Кожен ескіз — тема для обговорень, уважно читаються есеї, стаються неочікувані відкриття. Окрема робота для контент-команди — перевірка на вторинність. А оскільки тим, що англійською називать visual literacy, у нашій команді наділені всі, просимо допомагати, хто чим може. Завдяки СМ з’явилася навіть нова посада квадратолога. Щоб посісти її, потрібні стресостійкість, окомір і витривалість. Робота сезонна, але вражень вистачає на рік. Щиро мріємо, що колись вона стане непотрібною, а кожен ескіз буде містити всі потрібні зображення згідно з поточними правилами.

Цікаво помічати закономірності у, здавалося б, хаотичності. Виявляється, візуальних образів мало, щоб ми могли передати ними кожен нюанс сенсу мрії. Схожі, але для кожного автора свої, образи приходять щороку. Птахи, риби, зірки, котики, ціла галявина квітів, руки, очі, жіночі обличчя наповнюють кожен конкурс. Тим цікавіше шукати в цій галереї ювелірність, простір для технічних рішень. Адже саме порівнюючи, гостріше помічаєш несхожість.

Авжеж, користуємося службовим положенням і бачимо моделі в процесі створення. Раніше я була далекою від того, як робляться прикраси, і гадала, що можна просто взяти і зробити як на ескізі намальовано. Виявилося, що існує тисяча нюансів, а від картинки до “як на картинці” — кілька ітерацій моделей, десятки годин творчого та технічного пошуку. У перші ж місяці роботи я дізналася, як насправді сильно треба хотіти втілити цю мрію — а вона ж навіть не твоя особиста.

Першою прикрасою, яку я пам’ятаю, яка вразила і закарбувалася, була каблучка “Чарівний сон”. Спляче в квітці лисенятко нам винесли показати щойно після закріплення, перед відправкою на фото. Добре пригадую, як боялася навіть голосно дихати біля нього, щоб не розбудити. Кожна лінія пелюсточок, гостренький носик, крапельки фіанітів були живими й реальними. Не за помахом чарівної палички, а завдяки праці. І це робило каблучку в сто разів ціннішою за її каталожну вартість.

До речі, про вартість. Орінго, безперечно, бізнес, і невеличкий. Спочатку мені здавалося, що виготовити й подарувати 10-15 прикрас раз на рік — це хороша акція. А потім я заглибилася в деталі і з’ясувала, що вартість проєкту в кілька разів більша, ніж я собі уявляла. А за рік-півтора на мене чекало ще одне відкриття: не всі переможні прикраси стають хітами продажів. Отже, не всі видатки вдається повністю окупити. Зрештою, на це конкурс і не розрахований. Але виходить, що втілення персональної Мрії — це не бізнес-проєкт, а соціальна ініціатива? Чому б тоді не робити прикраси в одному екземплярі, максимум ще кілька для тих, хто вболівав і чекав, за попереднім замовленням?

Відповідь прийшла тоді, коли у мене з’явилася перша Мрія з каталогу, жіночна “Артеміда”. Вигадала її не я, але як же я була вдячна, що нею можливо зі мною поділитися! Напевно, саме тоді я зрозуміла саму сутність “Срібної Мрії” для тих, хто стоїть по цей бік: допомогти створити диво — і відпустити його в світ. Не ховати, але, виходить, і не хизуватися. Бо як би не складалося, гучного промо СМ не відбулося за одинадцять її сезонів. Хоча, скажу чесно, на мою думку, це несправедливо. Щороку ми досліджуємо ринок у пошуку схожого проєкту, і ще жодного разу не знайшли. Є конкурси ескізів, але немає схожих концептів. Та й навіть близько подібного ставлення. Не кажучи вже про те, що рішення віддається в руки ком’юніті, а сам перебіг конкурсу стає подією року для багатьох орінгівців.

Ще ясніше місія Орінго в розрізі СМ відкрилася мені, коли я допомогала авторам зустрітися з прикрасами. Віддаєш диплом і бірюзову коробочку, і бачиш, як багато в них ваги, як сильно це потрібно і як важливо. Для всіх, не лише для авторів. Увесь світ виграє від того, що в ньому є мрійники і чарівники, що ці мрії втілюють.

І, нарешті, про особисте. Моя зброя, моя сила — слова. Я не вмію мислити картинками, ніколи не малювала для задоволення. І, скажу чесно, майже ніколи не уявляла щось візуальне й матеріальне, у чому би втілилася моя мрія. Люблю вибирати з готового, а здивувати мене нескладно. Тому я, по-перше, ніколи не брала участі в СМ, та й в “Екслібрис” попри всю любов до книжок подалася лише раз. А по-друге, для мене абсолютно вся історія конкурсу — диво. Від найсхематичніших ескізів до розкішних готових прикрас. Від самого початку, коли автор лише береться за олівець чи курсор, до моменту, коли ти ледь дихаєш на золочений носик сплячого лисенятка. Бо диво — це коли ти не знаєш, як це працює, а може, воно й не має працювати за звичайними законами світу. Але воно існує. І бути причетною до цієї дивотворчості — щастя, за яке я вдячна.

Анастасія Орінго