Будинок купця ІІІ гільдії, генерал-губернатора  Є.Є.Урюпіна, де гостював Григорій Савич – вулиця Римарська, 4. До речі, харківська “Просвіта” “живе” зовсім поряд, на Римарській,19

А тепер самий час поговорити про видатного українського інтелектуала та просвітника,  життя якого було неподільно пов’язане зі Слобожанщиною – чи не так?

Уявіть собі останню чверть XVIII століття. Російська імперія, жорстка ієрархія, церква як частина державної машини. І раптом… Молодий, неймовірно талановитий викладач Переяславської семінарії Григорій Сковорода бере і... відмовляється приймати сан священика. Просто так. Без пояснень начальству, яке цього від нього очікує.

Тут треба одразу розвіяти популярний міф. Сковорода не був "босоногим народним філософом", чиї мудрості передавалися з уст в уста по селах. Його нонконформізм – зовсім іншого ґатунку. Це бунт освіченої еліти проти самої себе, інтелектуала проти інтелектуальної системи.

Канонічний портрет, друга половина XVIII століття. Але важливо пам’ятати, що достовірних прижиттєвих зображень Григорія Савича немає. Канонічне зображення створене вже після його смерті – ймовірно, художник працював “по пам’яті”

За життя Григорія Савича його твори взагалі не друкувалися. Вони ходили в рукописах серед вузького кола освічених людей. Своєрідний самвидав у XVIII столітті. Одностайної думки щодо мови творів Григорія Сковороди наразі немає.

Перша сторінка рукопису “Наркис. Разглагол о том: Узнай себе”

 Його філософські діалоги, байки, вірші писалися церковнослов'янською, староукраїнською та латиною. Вони насичені складними алегоріями та філософськими алюзіями.

Всякому городу нрав і права,
всякому городу своя й держава
– строфа з "Саду божественних пісень"

Ця строфа на перший погляд здається такою простою і народною.  Але ж весь текст написаний  складною бароковою мовою, з біблійними ремінісценціями. Читати та розуміти його могли лише випускники колегіумів.

Шалена популярність Сковороди прийшла вже у другій половині XIX століття – коли його твори нарешті почали друкувати і перекладати. Величезну роль тут зіграв Гнат Хоткевич, який переспівав і адаптував його для ширшої публіки.

"Всяк суді й рядіться по своєму кодексу" – так звучала ця ж думка вже у Хоткевича, набагато доступніше для простого читача.

«Сад Божественных Пѣсней, Прозябшій изъ зерн Священнаго Писанія», видання 1861 року.

Показовий приклад: маленький Тарас Шевченко познайомився з творами Сковороди тільки завдяки щасливій випадковості – його першим наставником був дяк Богорський, випускник Києво-Могилянського колегіуму. Без подібного освіченого посередника ні Шевченко, ні тисячі інших талановитих дітей просто ніколи б не почули про філософа-мандрівника.

Це не був імпульсивний вчинок. Сковорода свідомо вибрав життя поза системою – відмовився від кар'єри придворного проповідника, від професури у престижному Харківському колегіумі, від усього, що в ті часи означало "успіх" для освіченої людини. Його неодноразово звільняли з викладацьких посад. То за незвичайні методи навчання, то за відмову викладати "як належить", то за занадто вільні розмови зі студентами…

"Вийти за штат" у XVIII столітті означало опинитися на узбіччі суспільства. Без постійного місця проживання, без джерела доходу, без соціального статусу. Сковорода обрав це усвідомлено, як філософську позицію. А ще як усвідомлений спосіб життя та форму протесту проти світу, де твоє місце визначають не твої здібності, а твоя покора.

Чим же так дратував систему цей мандрівний філософ? Він не закликав до повстань, не писав політичних памфлетів. Він робив щось набагато небезпечніше. Вчив людей думати самостійно.

У часи, коли освіта зводилася до зубріння латинських текстів і безперечного авторитету старих книг, Сковорода приходив на лекції і... розмовляв. Не читав з кафедри, а саме розмовляв – ставив питання, провокував на дискусії, змушував студентів шукати власні відповіді. Уявіть реакцію тогочасних ректорів! Це ж руйнування всієї системи. Де повага до авторитетів? Де дисципліна?

Але найсміливішим його проектом був переклад і тлумачення Біблії. Не просто переклад – а інтерпретація, доступна тим, хто вміє читати, українською та церковнослов'янською. У світі, де церква ревно охороняла монополію на розуміння священних текстів, це було справжнім викликом.

Мир ловил мя, но не поймал
— епітафія на його могилі.

У цих словах – вся його філософія непідкореності.

Його вчення про "сродну працю" – теж форма бунту.

Щасливий той, хто зумів пізнати свою природу
й відповідно до неї обрати роботу

Робити те, до чого лежить душа, а не те, що приписує твій стан? Шукати щастя у внутрішній гармонії, а не у зовнішніх регаліях? Для суспільства, побудованого на кріпацтві та суворій ієрархії, ці ідеї звучали... неочікувано.

У своєму трактаті "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті" він писав:

Не той убогий, хто мало має,
а той, хто багато бажає

Це був прямий виклик логіці станового суспільства, де цінність людини вимірювалася майном і титулами.

Сковорода перетворив своє життя на філософський маніфест. Його торбинка з кількома книгами та сопілкою – не ознака бідності, а свідомий вибір. Він відмовлявся від подарунків багатих меценатів, ночував то в маєтках друзів, то під відкритим небом, не мав нічого свого.

5.  «БОГ богатому подобен Фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмѣμстности. Над Фонтаном надпись сїя: «НЕ РАВНОЕ ВСѢМ РАВЕНСТВО». Льются из разных трубок разные Токи в разные Сосуды, вкруг Фонтана стоящїе. Меншїй сосуд менѣе имѣет. Но в том равен есть большему, что равно есть полный».

Григорій Савич казав: знайди свою "сродність", свою природу – і живи відповідно до неї, а не проти.

Він залишався глибоко оригінальним. Не копіював жодну систему, а створював власний синтез – барокову суміш античності, християнства, народної мудрості та особистого досвіду. Можливо, саме тому його так важко класифікувати і так легко відчути.

Мандрівництво Сковороди – не вимушена необхідність, а філософська практика. Не прив'язуватися до місця, не звикати до комфорту, не ставати частиною системи. 

6. Могила та дуб Сковороди у Сковородинівці

Найцікавіше у Сковороді – як він упаковував революційні ідеї у цілком прийнятну форму. Він використовував біблійні цитати, алегорії, символи. Зовні – побожний християнин, який тлумачить Святе Письмо. Але зміст...

"Пізнай себе" замість "слухайся начальства". Внутрішня свобода як вища цінність – навіть якщо зовні ти підневільний. У байці "Бджола і Шершень" він писав:

Бджола з квітки мед збирає,
а шершень – отруту

Та сама реальність, але що ти в ній знаходиш – залежить від твоєї природи, не від обставин.

Його концепція "трьох світів" теж непроста. Макрокосм (Всесвіт), мікрокосм (людина) і світ символів (Біблія, природа). Але ключ до розуміння всіх трьох – у тобі самому.

Увійди в серце твоє,
і там знайдеш щабель, що веде на небо

Не у священика питай, не у книзі зубри – дивися в себе. Знайди свою природу, своє покликання. 

Звучить актуально й сьогодні, чи не так? 

Наталія Крюковська для Орінго