Ця історія розпочалась настільки давно, що, мабуть, і не порахувати. Можливо, все було не так, як я зараз розкажу, а може це і є та істина, що досі не відкрилась людству. Хай там як, а свідків згаданих подій не віднайти.

Колись дуже давно, коли не існувало ні людей, ні міст та країн, навіть такої планети як Земля, у холодній далечині космосу жив мудрий старець. Ну як жив? Парив у невагомості, насолоджувався самотністю та спокоєм у безмежних просторах всесвіту. Звідки він потрапив у нашу галактику та в чому було його призначення, ніхто не знає. Але відомо, що самітник мав дуже велику магічну силу. Та не дивлячись на це, розваг в нього було небагато, а якщо точніше — зовсім ніяких. Що можна робити на самоті в суцільній темряві? Цей блекаут не мав нічого спільного із сучасним: інтернет ще не вигадали, телефонів та книжок не було. Тож старий цілими днями те й робив, що розмірковував над сенсами буття. Він дуже хотів наповнити невагомість, що стискала його холодними темними лещатами, теплом, розфарбувати вічну ніч мільярдами кольорів, заколисати тишу симфонією звуків. Та не знав, як зробити це у кращий спосіб. Існує страх чистого аркуша паперу, та страх перед чорною безоднею ще сильніше. Бо на білому можна залишити слід — чи то вірний, для подальших дій, чи хибний, для навчання на власних помилках, а чорний завжди відповідає митцю відстороненістю та байдужістю.
 

Іноді, коли здавалось, що він бачить світло від власної блискучої ідеї, виявлялось, що це всього-на-всього заблукала комета на кілька секунд осяяла його житло світом. У сусідніх галактиках будівництво світів та зародження цивілізацій йшло повним ходом, тож ці іскри-комети розліталися навкруги на мільйони кілометрів, зазираючи у найтемніші куточки.
Та наш герой не заздрив успіхам сусідів і дотримувався власного шляху (а може просто нічого не тямив у будівництві), тому зосередився на суто філософських питаннях. Останнім часом старий марив лише однією думкою: «Як приборкати час?» Річ у тому, що у безмежній пустелі всесвіту час не мав жодних меж. Він розтягувався липкою тягучкою, розчинявся, розсипався на мільярди піщинок і ніяк не хотів підпорядковуватись. Як структурувати минуле, організувати теперішнє та планувати майбутнє в такому хаосі, не зрозуміло. Мудрець збагнув, що йому конче потрібна якась система обліку часу і вирішив поділити його на відрізки: спочатку більші, потім менші й так, поки не дійде до найменших піщинок.

Невдовзі йому спала на думку перша одиниця вимірювання часу, яку він назвав «Рік». Якщо чесно, то цей розумовий штурм забрав чимало сил, тож далі справа поки не рухалась і старець вирішив трохи перепочити. А разом й відмітити перше досягнення – організувати невеличке свято. Йому дуже хотілося закарбувати в пам’яті цю мить, тож було вирішено створити справжню святкову атмосферу. Легким рухом він схопив комету, що пролітала повз, і встромив у порожнечу космосу догори дриґом. Подивився на пухнастий хвіст, що тепер фонтаном жбурляв іскри, передумав і перевернув її назад. Комета від такого нахабства втратила будь-які сили для опору й здивовано спостерігала за подальшими подіями. Тим часом старий вирішив додати деталей своїй інсталяції та почав ліпити до хвостів комети камінчики, що постійно губилися від метеоритів. Деякі з них мали різнобарвні включення невідомих мінералів і на тлі світла вони загорялися яскравими барвами, перетворюючи простір навкруги на справжню дискотеку.
Результат виглядав досить дивно та не вражав надійністю, але мудрець радів немов хлоп’я. Він вже хотів було вмоститися зручніше та сказати довгу промову на свою честь, як раптом повз його імпровізовану конструкцію промайнула тінь. 

«Хм, - осікся старий, - а гостей я і не запрошував. Хто ти, дивне створіння, та як сюди потрапило?»
«Звідки мені знати? Може з чорної діри протягом надуло. – незадоволено пробурчало створіння, яке відірвали від цілі, та почало видавати дивні гортанні звуки, ніби в нього всередині завівся генератор. Створіння було товсте, але граційне, повністю вкрите хутром, що подекуди позбивалося у ковтуни, з маленькими вушками та довжелезним хвостом.
«Дійсно, я там цілу вічність не прибирався», - подумки погодився мудрець. - Там можна знайти будь-що, навіть відлуння моєї молодості». 

Та ділити з кимось святковий настрій старець не збирався, вирішивши що одного відкриття наразі досить. Тим паче що гість вже поводив себе зовсім кепсько. Цей мішок з вухами став на дибки, розчепірив пухнасті лапи та почав збивати дідові камінчики вниз. Але тільки самітник зібрався відтягнути нахабу від комети, як трапилось щось неймовірне…
 

Катастрофа? Стихійне лихо? Космосотрус? Ні, весь всесвіт здригнувся від приголомшливого дідового «АААПЧХИИИ!» Так, це був банальний приступ алергії на котів!
Вибухова хвиля цього першого «Апчихи!» сягнула, здається, сусідніх галактик. В епіцентрі ж вибуху на якусь мить запанувала повна темрява і тиша, навіть філософські думки не наважувалися постукати у скриню старому, що ненадовго знепритомнів. А коли прокинувся, з жалем зрозумів, що зникла і яскрава комета, і з любов’ю підібрані камінчики, і навіть нахабне пухнасте створіння. Але все магічним чином змінилось! Все довкілля тепер відрізнялось від звичного темного пейзажу: навкруги сяяли сотні, тисячі й навіть мільярди зірок, що були ніби вишиті на пурпурово-синьому шовковому полотні. То тут, то там височились гігантські різнобарвні кулі. Вони ще продовжували рости та поступово віддалялись, займаючи свої місця на невидимому мереживі космічних доріг. В центрі цієї злагодженої системи пульсувала величезна вогняна куля і так ярко світила, що старий навіть засумував: «Чому ж я досі не наважувався розпалити світло власних ідей й прирікав себе на вічне життя у суцільній темряві? Чи не з маленької іскри розпалюється велике багаття?»
 
Та цей напад меланхолії швидко розвіявся, коли він побачив не дуже велику на тлі інших, але різнобарвну кулю, що боязко куталася у пухнасті хмаринки атмосфери. Ніби ще не наважувалася прийняти свою нову роль і незнайомому всесвіті, що бурхливо змінювався прямо на очах. Вона приваблювала погляд самітника своєю неприборканою красою, йому хотілося огорнути її турботою та увагою, щоб захистити від будь-яких негараздів, хоча старий сам ще не знав, чи існує в його власному всесвіті небезпека та в чому вона полягає.

Проходили роки, різнобарвна планета змінювалась та тішила свого мудрого опікуна усілякими дивами, ніби дитя, що новими вміннями чи потішними витівками викликає посмішку в батьківських очах. Знову минав час і ось на неосяжних землях планети починався новий виток історії – зароджувались форми життя, за ними з’являлись цивілізації. Прогресували й маленькі чоловічки, що заполонили собою всю поверхню суші на цій кулі-планеті, розвивалися наука й мистецтво і старому було все складніше спостерігати за своєю забавкою непоміченим. Та згодом вихід підказало саме життя та мудрець винайшов спосіб, як підтримувати баланс добра та світла на своїй улюбленій планеті, як нести свято та безумовну віру у дива. Тим паче, що певний досвід він вже мав.
 

Тож тепер, коли в новорічну ніч ви почуєте в небі чи за вікном дивні звуки, обов’язково загадайте бажання, бо це означає, що старець-чарівник завітав на Землю, щоб подарувати людям трошки любові та чудес. Але в цей час краще заховати якомога далі котиків, бо другий великий «чих» може мати непередбачувані наслідки для всіх нас.