Зазвичай (насправді, завжди) я розмовляю та пишу російською мовою. Але, оскільки сесія Клубу присвячена персонажу украінського фольклору, залюбки перейду на рідну мову. 
Взагалі, історія моїх "відносин" з чарівними істотами почалася ще з дитинства, з казок накшталт "Чарівного холма" Андерсона (де, між іншим, фігурувала лісова діва, в якої не було спини) та "Холодного серця" Гауфа, не кажучи вже про сбірку "Крізь чарівне кільце". Що вже казати, якщо я з усіх віршів Шевченка найкраще запам'ятала рідки "в яру пасеться вовкулак" (і він же, мабуть вже після вечері, ночує на могилі) та "на вітах гойдаються нехрещені діти". Я була тією дитиною, яка точно знає, чому уночі не можно ходити до бані, що робити, коли зустрінеш лісовика, як впізнати сліди келпі, чим улестити шотландського брауні, як відрізнити водяника від людини і чим погрожувати русалці, якщо вона почне чіплятися. І наразі одна з найдорожчих моєму серцю книг є товста та доволі вже старенька "Енциклопедія надприродних істот" Кірила Корольова, бо у ній зібрані усе, що я так люблю. Книги Дари Корній, звісно, теж є на моій книжковій полиці (а вони ж іще й с гарними ілюстраціями, до яких я також маю слабкість). 
Тому цю сесію я пропустити не могла. Шкода тільки, що вона обмежена лише мавками..але то таке.
Власне, перед тим як показати свою фантазію на тему, я б одразу хотіла зазначити, що мені все ж ближче образ мавок, що замальований Іваном Франком та Михайлом Коцюбинським, ніж той, що створила Леся Українка. Ні, не те, щоб демонізований і зловісний, але і не казково-милий і ліричний: як і більшість "потойбічних" істот, мавки мають двоїсту натуру, вони непередбачувані і доволі небезпечні, як і сили природи, частиною якої вони є (якщо розглядати їх як певне уособлення природних сил). І хоч би як вони не були схожі на гарних та веселих дівчат, їх відрізняє те саме отворене нутро, яке видає нелюдську сутність. Мабуть тому і ескіз у мене видався такий... не дуже-то й мімімішний, можливо.

Отже, в мене намалювався підвіс "Потаємне серцебиття". 
Бо, хоч у грудях мавки нічого не б'ється, вона все ж має живе серце - те дерево, з яким вона нерозривно пов'язана, ії "сестра чи матінка" одночасно. Серце моєї мавки "належить" дубові, тож ім'я їй Дубиця. 
 Підвіс опуклий, з фактурою грубої кори, в тріщині якої мерехтить сяйво зелених камінців, що символізують те життя, яке дає мавці дерево, або ж яке вона дає своєму дереву, кожноі весни пробуджуючи його від довгого зимового сну, розганяючи соки від коренів до верхівки, розправляючи молоде листя.