Цвіт на весні із юних літ,
                                 Цвіт давніх снів -
                                 Краса землі. 
                                 Степ осява привітно так
                                 Серця зоря -
                                 Червоний мак. 

     Кажуть що люди схожі на квіти. Я ніколи про це не думала. Поки не побачила...... 
      А ви бачили як колоситься  житне поле?  Як жовтогаряча хвиля перебігає гектарами безкрайнього моря, гнеться та піднімається від подиху сильного вітру, мерехтить під сонячним промінням та змінює колір під мереживом  свіжого, літнього дощу. А серед цих золотавих хвиль  вогняними сполохами червоніють маки. Так само гнуть свої голівоньки,  та піднімаються знову і знову щоб наповнитись сонячним теплом,  пробитися крізь глуху стіну житнього муру, розкритись, розквітнути не дивлячись ні на що. 
      Ця дика, польова квітка  асоціюїться з самою рідною мені людиною - моєю мамою. 
       Народилася наприкінці війни в дуже бідний сім'ї. Голодні післявоєнні роки. Дочка репресованого та реабілітованого в роки "хрущовської відлиги".Закінчила тільки сім класів. Бо десятирічка знаходилась за 15 кілометрів. Туди не було за що ходити, та що вдягнути. Вже в 14 років пішла працювати ,вибравши достатньо важку  фізично роботу, як для підлітка. Але вона йшла до цілі. Закінчила десятирічку. Вступила до технікуму,  потім до Вузу. Очолила на підприємстві відділ. Ветеран праці, має подяки та нагороди. Та саме головне вона подарувала життя нам - її дітям,  та стала справжньою дружиною. Виховала та вивчила. Дарує тепло, ласку та любов. Ділиться досвідом. Хвилюється та радіє за нас. Як той мак -пробилася через усі перешкоди, труднощі та негаразди.  Дякую тобі - моя маковиночка, моя рідненька, моя красунечка! 
      Не забувайте говорити своїм батькам що ви їх любите. Навідуйтесь частіше у гості. Зателефонуйте їм.......