«Квітка ідентичності» - назва проекту , який розповідає про сучасну українську художницю з асирійським корінням - Марго Саркісову. Там мисткиня  розмірковує , як у її родині та зрештою у ній самій та її творчості співіснують таки дві різні культури. Розповідає вона про культуру і традиції , про їх  існування у сучасному мультикультурному світі . Образ Квітки у  творчості Марго – це ніби  втілення образу  Я, художне вираження пошуків власної ідентичності
.
Марго готує свою пресональну виставку в Харкові

Мені дуже запам’яталася ця влучна назва і я вирішила зобразити не якусь конкретну рослину а «Квітку душі». Якусь незвичну, чудернацьку и прекрасну, яку  людська душа.
Перша  - Квітка душі. Мудра. Вона має Око замість серединки.  Око – це та наша внутрішня частина, яка завжди бачить і знає ,що для нас краще. Вона завжди прагне до чесності з іншими та з самим собою.

Технічні характеристики .
Квіточка зображена темними заглибленими лініями на світлому гладкому фоні.
Камінь діаметром 3-4 мм.

При її створенні я згадала квіти українських художників авангардистів Косарева та Єрмілова, та графіка та ілюстратора Нарбута. Тому листя гостре і ніби виконане у техніці орігамі, а сама квіточка має чудернацькі пелюстки- вогники.


Друга  – Квітка Душі. Темна сторона. Вона показує, що у кожного є темні і світлі сторони, зовсім як у місяця. Це органічно і нормально. Коли ми не жахаємося їх, а вивчаємо та починаємо з ними жити у злагоді,  то у душі з’являється відчуття повноти та розкривається Квітка.
Технічні характеристики
Місяць (зліва) і квітка – трохи випуклі, Стебла у квіточки сформовані темними тонкими заглибленими лініями .
Темна сторона місяця (з правої сторони) трохи «втоплена» порівняно з  лівою, можливо тут можна зробити оксидування, щоб надати їй темного кольору.


І наостанок хочу поділитися текстом пісні харківської музикантки Ганни Мінакової, яку вона написала для виконання разом з хором ХОССП (Послухати хор можна на Ютубі «ХОССП - Цветок (live in Philharmonic)». Вона мене теж надихнула на роздуми і творчість.

 Небо вьётся, как платок,
сто планет на нём парит.
Я несу тебе цветок,
что пылает изнутри.
Листья чёрные его
шевелятся на ветру.
И когда я промолчу,
он с тобой заговорит.
 
Я выходила с утра из больницы,
где луч молчаливый стирает границы
меж тем, что случится, и тем, что приснится.
И врач надо мною склонился,
и скальпель блеснул, как зарница.
 
Всё вырезал,
давая войти пустоте.
Внутри и вовне всё кипело, парило,
тот врач вместе с плотью моей препарировал душу мою.
И неслись облака за больничным окном,
и сверхновые звёзды взрывались,
сливаясь со мною в потоке одном.
 
И когда утих поток,
в пустоте возник цветок,
прямо в ране ножевой —
теплокровный и живой.
 
И я посмотрела в глаза своему цветку,
я посмотрела на чёрные листья его.
 
Как он дышал, струился и прятал шипы
в пространстве ночном —
словно душа твоя проросла, ожила
в обличье ином.
 
В стебле бился тонкий ток
и листва пускалась в рост.
Принесу тебе цветок,
пусть растёт до самых звёзд.
Но когда не сможешь ты
позаботиться о нём,
он сожжёт свои листы
чёрным медленным огнём.
 
И я наполняла цветок своим светом и кровью,
несла, защищая от ветра
и взглядов случайных,
летящих машин и клубящейся пыли.
Птицы кружили и перья роняли,
незримые звери мой путь охраняли,
и я заходила в открытые двери твои, не стучала.
И взгляд твой встречала.
Молчала.
И только цветок говорил.
Cкажи, тебе нравится? Нравится?
В сердце бьётся тонкий ток,
Я дарю тебе цветок.