В Барселоні функціонують кілька музеїв та галерей, присвячених творчості Антоніо Гауді. Дійсно, спадок працьовитого та загадкового генія складно втиснути в рамки одного проєкта  —  політ його інженерної думки людство буде ще довго розгадувати.

Блукаючи залами, в яких зібрано чимало цікавої інформації про талановитого архітектора, відвідувачі неодмінно зупиняються поруч з дивакуватим нагромадженням ланцюжків та ниток, що звисають прямо зі стелі. Вони схожі на величезну люстру з якогось королівського палацу — не вистачає лише сотні свічок, аби схожість була повною. Або ж на гігантську сітку, сплетену за технікою макраме для масивного вазона з іспанською пальмою. Насправді звисаючі моделі мають цілком практичне призначення.

Існує припущення, що в такий спосіб каталонський архітектор робив дослідження своїх майбутніх проєктів: виготовляв масштабні моделі споруд замість того щоб малювати їх на папері. Зроблені з ланцюгів або обважнених крихітними мішечками з піском ниток, вони утворювали чисельні арки. Перевагою такого моделювання називають миттєве «реагування» моделі на внесення змін. Сьогодні ці задачі виконують комп'ютерні програми, а в 19 столітті до винайдення розумних машин Антоніо Гауді достатньо було змінити натяжіння одного ланцюжка, щоб в ту ж мить змістилась вся конструкція. Зручно чи не так?

До того ж існує думка, що гіперболічні вигини ланцюжків підштовхнули архітектора до винайдення каталонської техніки кладки новими, більш складними способами. Вигин ланцюга природним чином  розподіляє статичне навантаження рівномірно між ланками. Коли ця форма повертається вертикально, і матеріали стають цеглою або каменем, статичне навантаження — тепер стискувальне — розподіляється так само рівномірно, що призводить до оптимально ефективної арки.

Та дослідження Інституту цивільних інженерів спростовують думку про те, що Гауді надавав перевагу параметричному проєктуванню: «Стверджувати, що з ниток виникають архітектурні форми, інфантильно, оскільки вони являють собою лише спосіб перевірки стійкості. Однак перед стабільністю мають бути задоволені інші речі: місткість (простір), освітлення, санітарні вимоги тощо».

Та ж сама Саґра́да Фамі́лія не була змодельована за допомогою моделі висячого ланцюга. Підтверджено лише те, що Гауді використовував підвісні моделі, щоб допомогти в проєктування однієї зі своїх споруд – церкви Колонія Гуель. Але й цей випадок скоріш був експериментом аніж постійним інструментом.

В будь-якому випадку, майстерність відомого архітектора, сміливість ліній та легкість форм його будівель підтверджують, що Гауді не тільки був яскравим митцем своєї епохи, а й на багато років випереджав її.

Наталія Орінго