- Для більшості з нас родина асоціюється з деревом.
- Для мене в веретеном.
Моя бабуся - Катерина, за походженням німкенія (як і мій дідусь Іван). Їх предки прибули з Німеччини, до царської Росії у 1767 році, колонія Луй. Коли почалася війна (моєї матусі ще тоді не було) бабусю разом із дітьми переселили до Алтаю (масове переселення радянських німців Поволжя 1941 рік). Діда забрали у трудову армію, працював на залізниці. Умови нового життя були дуже важкі: жили вони в хатинці, яку було і так дуже складно назвати. Фактично це була глиняна «землянка», наполовину вкопана в землю: маленька, холодна, темна. Щоб якось прогодувати чотирьох малих  дітей, а фактично вижити  в цей воений час родині, бабуся займалася рукоділлям.
  (Старші діти, не сиділи без діла і ходили в наймичи по заможним хатах, хто дасть якусь роботу за кусочок хліба, картоплинку чи цибулинку. Але то було важко знайти, іноді обманювали і нічого не давали).
З самого ранку вона сідала, біля одного єдиного, малесенького, каламутного віконечка і цілими днями в’язала, шила, перешивала щось майструвала. Коли заходило сонце і в помешканні ставало геть темно, вона запалювала гасницю і продовжувала далі шити до пізньої ночі. «рукодільниця» -  як говорили мені тітоньки; бабуся фактично з нічого могла зробити таке щось неймовірне, особливо дуже майстерно в неї виходили речі зв’язані гачком. Нажаль нічого не залишилося. Від такої постійної праці, пальці з часом, дещо деформувалися: постійно боліли, набрякали суглоби.
 
ВЕРЕТЕНО - ототожнення наполегливої праці, майстерності, сили людини, а нитка це продовження сімейного роду, життя якого буде продовжуватися в наступних поколіннях.
 
Дякую за увагу і коментарі...