Знаменита історія про Ісаака Ньютона та яблуко, що впало йому прямо на голову й спричинило відкриття закону тяжіння, багато в чому вигадка. Насправді цьому відкриттю передувало кілька років вивчення планет та їх відстані від Сонця. А кінцеву формулу вчений вивів  ще пізніше, коли дослідив закони механіки. І тільки через 20-40 років відкриття були опубліковані.

Але кому цікаво слухати про довгі роки кропіткої праці? Люди люблять захопливі історії з динамічним сюжетом. Тому той факт, що Ньютон зокрема витратив чимало часу споглядаючи за яблунею в своєму саду і вкотре замислюючись над природою сили, що змушує яблука падати перпендикулярно до землі, перетворився на легенду. Головні ролі в ній відведені самому вченому та яблуку, що ефектно з’явилось на історичній сцені (хоча й приземлилось поруч з вченим, а не йому на голову). Проте більшості нічого невідомо про яблуню, з якої впав стиглий фрукт. Але на долю цього дерева випало стільки випробувань та пригод, що вистачить на цілу розповідь.

Хоча Ісаак Ньютон надавав перевагу усамітненій роботі у кабінеті, а не гучним компаніям, він все ж мав друзів та однодумців, з якими ділився перебігом дій в науковій практиці. Саме вони першими дізнались про епізод з яблунею  і навіть задокументували його. Наприклад, рядки про споглядальну роботу в саду є в біографії Ньютона, що була написана його другом та колегою Вільямом Стаклі. Також Ньютон розповів про свої роздуми навколо яблук  Вольтеру, Джону Кондуїту (помічнику у Королівському монетному дворі) та Кетрін Бартон (племінниці).

Зрештою це й вся увага, яка дісталась яблуні за життя великого вченого. Після його смерті  сімейний маєток орендувала родина Вулертон і кілька поколінь цього роду піклувались про будівлю та сад до 1947 року. Вони були свідками сильного шторму, який у 1816 році сильно пошкодив дерево. Деякі гілки прийшлось зрізати, проте велику частину дерева врятували та вкорінили.

Ймовірно, що саме з втрачених гілок був змайстрований стілець Ньютона.  Від цієї яблуні, до речі старовинного сорту Flower of Kent, брали відрости й саджали у різних куточках.

Один з таких саджанців з 1954 року росте на території  альма-матер Ісаака Ньютона, Трініті-коледжу. Інші зрізи потрапили до парку Белтон, до станції дослідження фруктів у Іст-Маллінзі в графстві Кент, до ботанічного саду Кембриджа.

Та на цьому подорож світом для яблуньки не закінчилась. У травні 2010 року шматок деревини з ньютонівського дерева входив до переліку речей, доставлених у космос  шатлом NASA STS-132. Тоді астронавт Пірс Селлерс пожартував: «Я візьму його трохи поплавати нагорі, що збентежить Ісаака». Та де яблуня Ньютона зрештою не пустила би нові паростки, всюди вона  нагадує нащадкам, що навіть випадковість може призвести до надзвичайних відкриттів.

Наталія Орінго