Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Наснага слів: вітання з Вітальні

Для комментирования войдите или зарегистрируйтесь
33 постов / 0 новых

Чт, 14/04/2022 - 21:21 #22

https://youtu.be/K1v6uS78lfY
Скільки разів раніше слухала цю пісню БГ, але після 24.02 сприймається зовсім по іншому 

А в коментарях ось такий вірш
1fef24f1e368f7739765f08e757a9f7c.md.jpg
 

Чт, 15/09/2022 - 12:39 #23

Доброго дня усім! Не додумалась куди доречно викласти, хай побуде тут.

Давно задивляюсь на роботи Олега Шупляка, зачаровуюсь ними. Але картини - то не для моєї прагматичної душі) Ті кілька картин, що є в мене вишиті моєю бабусею мені на подарунок, звісно, що я їх не проміняю на жоден витвір мистецтва. Але думала купити листівки з зображенням картин пана Олега. 

Але ж тут Оля періодично нас картами балує, тож тепер і я маю колоду. "Метафоричні асоциативні поетичні карти". З одного боку - илюстрації картини, з іншого - сорочка + поетичні рядки.

b1902f7c9cd4300bce4a7bf759994a1a.md.jpg 88ce736602c5ad82ac3ae93a58d1d5ef.md.jpg
"Сіль землі" (думаю, так називається ця картина) раніш, здається, і не бачила.
А ось що випало сьогодні мені
1515264191ee9d016ea33ec572f582b5.md.jpg

cbf88ad3340e46683fefca4c67cade41.md.jpg

Чт, 06/10/2022 - 21:08 #24

* * *
Кабаліст дід Юхим зі Станиці Луганської
Шість днів з гаража не виходив до Неділі Пасхальної,
А на сьомий день сотворив Ґолема
Закляттями й молитвами шахтарськими,
Сотворив його
З чорнозему і породи відвальної.
Окропив з голови до ніг алхімічними чарами,
Що колись натаскав у кишенях з НВП «Зоря»,
Вкарбував на чолі слово «כבוד» різцем токарним,
А в уста вклав сторінку із «Заповітом»,
Вирвану зі старенького «Кобзаря».
Вийшов Ґолем у діда Юхима –
Всім ґолемам ґолем!
Так сто років тому тут хрестились,
Побачивши трактора –
Як явився народу козак, розбуялим і голим,
Шо той Шварценеггер із першого «Термінатора».
Ґолем мацав дівок безсоромно біля криниці,
Випивав одним махом у шинку відро самогону,
І здригалась, неначе від грому, вечірня Станиця,
Коли йшов він по вулиці з піснею про коногона.
А вночі, повернувшись додому, як блудний син,
Плакав так, що у діда Юхима ходила хата:
«Я камінюка – і не можу змиритися з цим,
А вони – живі – і вибрали бути ватою!
Хто навчив цих людей, що життя – це «не мир, не війна»?
Хто сказав їм, що треба терпіти й чекати роками?
Де проліз у шпарини і бідкається Сатана,
Там вже Сам Елохім безпорадно розводить руками.
Так, я глиняний бовдур,
Але я із цієї землі,
І вона в мені стогне і плаче, земля моя рідна.
Тож піду я, Юхиме, погляну шо там, на нулі.
Бо я все ж камінюка.
І мене в тепловізор не видно».
І розлився тоді по всіх околицях страх –
Сєпари почали зникати на блокпостах.
Ну, як зникати… Кого – об землю, когось – об стіну…
Ех, шкода, не гостює у нас Тарантіно…
Дуже довгими стали для когось вкраїнські ночі.
Сиволапій рязанській міхрютці не дуже-то спиться,
Бо ні-ні, та й зблиснуть у зловісній пітьмі антрацитові очі,
І почується голос: «Ану, скажи «паляниця»…»
По «Сєпар-FM» передали вдесяте,
Що Ґолем попав на розтяжку.
Дід Юхим посміхається так,
Аж іскри летять з лиця.
Розгладжує вуса, запалює люльку,
Наливає смачне із пляшки,
І слухає пісню про коногона
З того боку Сіверського Дінця.

© Артем Полежака

Втр, 11/10/2022 - 22:40 #25

Птахо, лети, кидай на землю перо,
сильними крилами небо міси, як глину.
Зверху падали бомби. А люди співали в метро
"Червону калину".
Співали — спина до спини, плече до плеча.
Світло олійно текло, по обличчях гасало.
Вітер над містом свічу задував. Свіча
не згасала.
Місто стояло, місто тримало вдар
всіма мостами, пагорбами, домами,
сміхом і матом, дзвоном розбитих фар,
піснями та псалмами.
Час намагався стиснути в мертве кільце
крихке осіннє повітря, ламав завіти.
Місто дивилося смерті в лице
майданчиком, де грали діти.
Смерть з кривавою міткою на чолі
лізла на милицях з тріщини, вирви, щілі.
Чулися крізь видих і вдих землі
гойдалок скрипи безсилі.
Птахо, лети, срібло сип у Дніпро,
сип на шляхи, що сповідані на закланні.
Падали бомби. Люди співали в метро.
І були нездоланні.

(с) Михайло Юдовський

Пт, 14/10/2022 - 10:20 #26

Згадка про Харків, Чугуїв, Малинівку, Мерефу, Первомайськ у новинах, віршах, прозі - завжди запорука того, що я обов'язково зверну на них увагу. Тож ось вірш, де є спогади про Харків від Павла Вишебаби

Струм

Рождає ся кожен двічі,
так мовив німецький пращур. Спочатку
як є - фізично,
а потім - збагнувши нащо.

Під гамір нічної сварки
та крики вокзальних круків
на липкім пероні Харкова
я народився вдруге.

З Левади до Телевежі
я йшов через екс-столицю,
ще мирну, вже незалежну,
і ніч їй відверто личила.

На сходах ХАТОБ у зливу,
я вперше почув ізблизька
брудну, молодіжну, хтиву,
спокусливу українську.

Ні "парость", ні "солов'їну" - хмільні
сьогоденні вірші.
Щоб я закохався в країну,
ніхто не зробив би більше.

Ця мова книжкам потрібна
допоки в міському шумі
ці вулиці й підворіття
її заряджають струмом.

Допоки говорять нею
і крашеві, і крінжові
моделі та сутенери,
міняли з Барабашово.

Допоки хлопки кобітам
шепочуть на ній з відлунням
прадавньої мови лібідо
та змішують з поцілунком.

Поетам невипадковим
писати її з натури,
щоб більше сказати мови,
щоб менше літератури.
 
А ще в Павла є сторінка в Youtube  і є в нього така не зовсім мрія, скоріш бажання, щоб кнопку за 100 тисяч вперше привезли до окопу. Особисто мені зовсім інакше звучить поезія (Павел пару разів проводив стріми з читання віршів) звідти, де виборюється наше майбутнє, слова сприймаєш інакше, аніж колись. Тож, як в кого виникне бажання, то підпишіться на його сторінку, таким чином кількість підпісників трохи наблизиться до потрібної кількості)

Вс, 30/10/2022 - 21:22 #27

МОТАНКА
 
Схрещуються долі,
Сходяться нитками,
Вузлики на пілці
Сталися руками.
 
Мотанка маленька
В тебе під бинтами,
Я тобі сьогодні
Буду замість мами.
 
Мотанка маленька
У твоїй долоні -
Я тебе не кину,
Виведу з полонів.
 
Виведу з пожежі,
Винесу з підвалу,
Зупиню-замовлю
Звірову навалу.
 
Затулю їм вуха,
Засліплю їм очі,
Запалю заграви
В полі серед ночі.
 
Хай зміїне кодло
Корчиться й німіє,
Бо на тебе погляд
Звести не посміє.
 
Я не просто лялька,
В'язана зі споду:
Сила в мене б'ється
Від усього роду.
 
Хто мене намовив -
Знається на слові,
Сила в кожній нитці
Від її любові.
 
Схрещуються долі,
В'яжуть павутину.
Я тебе врятую.
Я тебе не кину.
 
Людмила Горова
16.05.2022

a951fa7c0857b636a6152a87633ffb42.md.jpg

Сб, 12/11/2022 - 22:32 #28

Мені із дому передали дім,
Котячі вуса, квіти з підвіконня.
Дім плакав, що в розлуці ми із ним.
Не плач, мій доме. Стрінемось в Херсоні.

Він плакав, що довкола бур‘яни,
Паркан упав, орнамент вицвів грецький,
Що все мене чекає він з війни.
Не плач, мій доме, стрінемось в Донецьку.

Він згадував дитячі голоси,
Він мовчки плакав і мовчанням мучив,
Не дорікав, нічого не просив.
Не плач, мій доме, стрінемось у Бучі.

Він плакав, що його уже нема,
Що тільки злива на фундамент хлюпа,
Що день і ніч навколо лиш пітьма.
Не плач, я повернуся в Маріуполь.

Не плач, цей наш багряний листопад
Не буду дарувати я нікому.
Не плач, я поверну тебе назад,
Мій доме. Поверну тебе додому.

(с) Людмила Горова

Пт, 18/11/2022 - 07:57 #29

- побачила вибух на власні очі
- прямо над моєю головою пролетіла ракета
- світла і зв'язку не було до самої ночі
- батареї в квартирі холонуть, вдягнув другого светра
- стіни трусилися, прильот був за кілометр
- дуже страшно самій, скиньте у коменти котиків
- астрологи зафіксували у небі парад ракет
- ми - суспільство ненависті і турботи
- у нашому місті вперше видно Чумацький шлях
- замовив стімпанкову буржуйку на алі
- коли російський пілот повісився - це мертва петля
- Боже, дай нам сил і двісті п'ятдесятий калібр
- при ядерному ударі вдягну мереживну білизну
- як би ми не світилися зсередини - на вулиці морок
- не повірив би ніколи, що матиму ногу зі сплаву люті й заліза
- цікаво буде перечитати ці рядки років за сорок
- ніколи нічого не буду згадувати про війну
- будь ласка, не надсилайте локації вибухів у цей чат
- привіт, мала, вчора я двісті метрів нашої землі повернув
- мільйон гривень назбирали для ЗСУ двоє голих дівчат
- Україна - світовий лідер з підготовки до апокаліпсису
- у нас тепер нема ні квартири, ні сусідів
- купила брату кровоспинне, продала золоті кліпси
- чмоні будуть вічно лежати, хоча своє ще не відсиділи
- війна це безліч історій, і ще більше історій не вимовлених
- перестаньте мірятися відстанями до вибухів
- кулі з білим кінчиком - прокляті, а з червоним - вимолені
- рядовий у підрозділ прибув, а сержант - вибув
- куля в лоб тому, хто скаже, що війна - часи можливостей
- вулиці порожні, зате у метро як ніколи людно
- всю ніч на позиції пахнули м'ята і жимолость
- розкажи, як минули твої 365 днів 24-го лютого
- привези якийсь трофейчик, це моя мрія давня
- повітряна тривога, нема світла і води, а у мене корона
- ну давай, пиши, коли повернешся із завдання
- ну, давай, іди в укриття, вся країна червона
- написав трек, поєднав звуки сирени й трембіти
- вічним буде все жовте, а безсмертним - блакитне
- вічним буде усе, якщо його не бомбити
- та скільки можна просити, котиків скиньте

Павло Коробчук

Пт, 18/11/2022 - 13:47 #30

Тільки не пиши мені про війну,
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
 чи повзають равлики по в’юну.

Як у тих далеких від нас краях,
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було суму в твоїх рядках.

Чи цвіте там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.

Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.

Павло Вишебаба

На ці рядки вже є купа відео і мережі, вже є й приспів від Kola https://www.youtube.com/watch?v=EVnqSP7aRzk

А тепер виходить збірка віршів з такою назвою, але за передзамовленням. Буде надрукована та кількість, на яку буде попит. Тож, якщо є бажання, вже можна придбати https://vyshebaba.com.ua/#products-6883

Пт, 18/11/2022 - 14:06 #31

Придбала збірочку Дмитра Павличка "Два кольори"  https://store.ababahalamaha.com.ua/dva-kolory, ділюся однією з сторінок

В кабінеті Леніна (у книзі - уривок, 1967рік)

...В кабінеті вождя
                           я здрібнів і поник,
Та відкрилася далеч
                           мені незатемнена.
Я беру із пошаною
                           український словник
Із рук
         Володимира
                           Ілліча
                                   Леніна!
А тобі,
         Валуєва
                     скретинілий онуче,
Ляпас відважую
                    брилою
                             цього тому.
Чи довго
             душа твоя,
                            мов гад, покручена,
Буде вповзати
                     до нашого дому?
На мову мою
                    вже сукали колючі дроти,
Будували
              каземати і крематорій...
А сьогодні
              ласкаво
                          закидаєш ти
На неї
         петлю шовкових теорій.
Мовляв,
           нам зливатися,
                                 браття,
                                           пора!
Чим,—
           питаю,—
                        водою
                                 чи кров’ю?
Чи Волзі
             потрібні
                        води Дніпра?
Чи калинова кров
                          заспіває
                                      під березовою корою?