«Садок вишневий коло хати…» – це знаємо усі ми. Та насправді в історії нашої країни була ціла купа садів, величних, атмосферних і напрочуд красивих. А деякі навіть зберіглися до сьогоднішніх часів!

За появу перших в історії садів ми можемо дякувати монахам. Саме при монастирях почали насаджуватися великі сади, зокрема яблуневі і вишневі біля Києво-Печерського монастиря. Сади ці розподілялися на фруктові, лікарські, квіткові і декоративні, а місцева традиція садоводства змішувалася з візантійською.  Родюча українська земля спряла активному росту краси, тож недивно, що коли у середині XVII століття у Київ завітав патріарх Макарій з Антіохії, він здивовано писав: «при кожному домі, наче при палацах, створено великий сад».

Отож недивно, що найстарший міський парк в Україні теж має назву Єзуїтського саду. Львів’яни знають його ще під назвою парк Тадеуша Костюшка або парк імені Івана Франка, а заснований він ще у XVI ст. Саме тоді заможний Ян Шольц-Вольфович заклав сад вартістю у шалені 1600 злотих. Його ж зять, отримавши сад у спадок, перепланував його на італійський манер й подарував містянам. Міська ж влада у свою чергу передала сад у користування монахам-єзуїтам – звідки і виникла назва.

Єзуїтський сад, зображення приблизно 1868 року

Листівка з Єзуїтським садом, поч. XX ст

Монахи дбайливо ставилися до своєї власності, тож наступні кілька сотень років сад процвітав. У ньому побудували пивоварню й корчму, а частину земель здавали в оренду селянам. Так було до скасуванню ордену єзуїтів – а опісля сад потроху занедбали і засипали мусором… Нове життя він отримав аж у  1799 році, в руках підприємця Івана Гехта. Сад знову перепланували – цього разу на французький манер, й створили у ньому купу місць для розваг; трохи пізніше, у 1855 році, відбулося ще одне перепланування, на взірець англійських парків у ландшафтному стилі.

Шли роки, над львівським парком гриміли бурі, у ньому копали бомбосховища, встановлювали та прибирали пам’ятники. А Єзуїтьский сад жив – і дожив до наших днів. Сьогодні він занесений до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО і тішить львів’ян своєю красою.

Єзуїтський сад, початок ХХ ст.

Сучасний вигляд

Не менш цікава історія й в барокового саду у Підгорецькому замку. Колись він вважався найкрасивішим серед барокових садів. Створили це диво у XVII  столітті на замовлення гетьмана Станіслава Конецполського. Для планування саду приїхав архітектор з далекого Риму, чиє ім’я, на жаль, не зберіглося. Колись сад вражав своєю красою: він займав три тераси, мав лабіринт, виноградники, грот, мережива на клумбах, фонтани та мармурові статуї.

Вигляд Підгорецького замку та парку в 17 столітті, гравюра

Наразі сад зберігся тільки частково: його принаймні тричі руйнували, а у  XX столітті він остаточно втратив свій первісний вигляд. Та пам’ять про нього живе на старовинних гравюрах, а парком Підгорецького замку цікаво пройтися і сьогодні. Більш того – за цими гравюрами та збереженими старими планами сад можна відновити, адже  він є  визначною пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Найголовніше ж, що у Підгорецькому саду ще й досі шелестять листям старі дерева. Серед них і липа, під якою, як кажуть, колись відпочивав Богдан Хмельницький, що брав цей замок. От тільки табличку про це історичне дерево вкрали – адже нащадки не завжди бережуть як сади, так і пам’ять…

Підгорецький палац і парк з повітря, фото між 1918–1939 рр

Сад Підгорецького замку, сучасний вигляд. Автор фото - Alex Alexeenko

Були в Україні і інші барокові сади, й англійські пейзажні парки, й ботанічні сади, й навіть «Оссіановські» парки каменів, про які ми ще поговоримо, й вражаюча краса садів кримських... А на завершення сьогоднішньої історії пропоную подумки переміститися у садибу «Наталіївка» в нашій рідній Харківській області.

Вона була створена у 1884 році поміщиком і цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком (пам’ятаєте його по історії про Суми?). Сад отримав назву на честь його молодшої дочки, Наталії. Окрасою Наталіївського парку були так звані «співочі тераси», яблуневий запашний сад на цегляних терасах. Саме вони створювали незвичну акустику. Були там і красиві кам’яні леви, і незвична церква.

Садиба у Наталіївському парку

Леви, що зберіглися в парку

Краса Наталіївки зберіглася до 1924 року, коли радянська влада надумала утворити там протитуберкульозний санаторій. Потроху садиба занепала, заросла бур’янами та отримала недобру славу. Втім, ще нещодавно з Харкова можна було поїхати туди на екскурсію і помилуватися залишками минулої краси. Будемо сподіватися, що після перемоги яблуневі сади знову розквітнуть – як в Наталіївці, так і в інших містах України!

Женя Орінго