Присвячую Михайлику, найкращому у свiтi менеджеру магазину Оринго, з побажанням щастя!
Жив –був собi на свiтi файний хлопець Михайло. I вродливий, i смiливий, i багатий, проте щастя не мав. «Чом це воно так зi мною коїться?» - мiркував вiн. Але вiдповiдi не знаходив.
Край села у старiй хатинцi, що геть у землю вросла, жила стара вiдьма. Проходив якось хлопчина повз її оселi, коли чує, кличе його чаклунка:
- А йди – но до мене, парубче! Щось тобi розкажу!
Здивувався Михайло:
-Про що розповiсти менi хочеш, бабо?
-Знаю я, чом ти засмучений такий, чому в тебе щастя немає.
-Чому?
- Бо порожнi в тебе серце i душа. Але я знаю, як зарадити твоїй бiдi. Iди у лiс, до широкої галявини. Поклич Мавку лiсову, вона тобi розповiсть, що робити треба. А щоб з ‘явилася вона перед тобою, заспiвай:
«Мавко, мавко, передi мною з’явися!
Тільки поквапся, не забарися!
До скону на тебе буду чекати,
Поки не побачу – буду викликати!»
Так i зробив Михайло.
Пiшов до лiсу, покликав Мавку, розповiв про свою бiду.
-Важко буде твоєму горю зарадити, бо непросто порожнечу в серцi та душi наповнити ,– вимовила Мавка.- Але спробувати можна. Якщо принесеш менi вiд моєї сестри , Русалоньки, її прикрасу улюблену – Камiнець – Таємницю, я тобi допоможу.

-Як же я знайду твою сестру?
-Пiдiйди до озера лiсового та заспiвай iй:
« Русалонько, дiвчинонько,
Припливи до бережка, як рибонька,
Дай поглянути в твоi блакитнi очi,
Серце моє бо того хоче.»
Подякував Михайло Мавцi, та й почимчикував стежкою до лiсового озера.
З цiкавiстю поглянули на парубка синi очi красунi – Русалки.
-А чи зможеш ти, хлопче, чесно менi служити, щоб отримати Камiнець – Таємницю?
-Все зроблю, Русалонько, що звелиш!
- То ж дивись!

Почав Михайло у Русалоньки служити. Що вона не забагає – чесно виконує, у всьому iй догоджає.
Аж ось одного разу прийшли до рiчки ciльськi дiвчата бiлизну прати. I було серед них дiвча, гарне – прегарне, та тiльки так бiдно вбране. Почали прати. А Русалонька, жартуючи, усю бiлизну убогої дiвчини у вирi i потопила.
Другого дня кличе Русалонька Михайла до себе.
- Гарно ти працював, хлопче! Отримай свою нагороду – Камiнець – Таємницю.
Аж бачать, пiдбiгла до озера заплакана дiвчина, що бiлизну загубила.
-Що це за дiвча?- питаэ парубок.- Чом воно плаче?
-Це сiльська убога сирота, - вiдповiла Русалка.- Учора я її бiлизну у вирi потопила, тож її з хати i вигнали.
-А навіщо вона сюди прийшла?
- Мабуть, втопитися хоче. Бо куди ж їй тепер подiтись?
Тiльки вимовила це Русалонька, як дiвчина у озеро й пiрнула.
Став благати тодi Михайло:
- Русалонько, голубонько! Врятуй дiвчину, любу цiну тобi заплачу, любе бажання твоє виконаю, не дай їй, молодiй, загинути!
-А чи вiддаси ти менi за неї мiй Камiнець?
- Вiддам, Русалонько!
-То ж диви!
Тiєї ж митi опинилася cирота на березi, а бiля неi – парубок.
Серце хлопця вперше в його життi було переповнене щастям. Воно трiпотiло, наче пташина. А коли дiвчина вiдкрила очi i з вдячнiстю та любов’ю подивилося на нього, його душа немов заспiвала.
Коли Михайло з коханою йшли лiсом, назустрiч iм вийшла Мавка.

- Як ся маєш, Михайле? Чи несеш ти менi Камiнець? Не вiдповiдай, менi все вiдомо. Не потрiбна вже тобi моя допомога, бо ти сам знайшов своє щастя – кохання. Немає в твоєї нареченої посагу, то нехай ця прикраса буде нашим з Русалонькою подарунком.
Багато вже пройшло часу з тих пiр. А Камiнець – Таємниця й досi дарує щастя усiм закоханним серцям.

Казка "Чарiвний Камiнець"