Тоді було мені років дванадцять. Разом з бабусею простуємо до церкви. Іти доволі далеченько, остання ділянка дороги ― підйом на гору ― дається особливо важко. Саме тут доганяємо стареньку жінку – Ольгу Родіонівну Сліпу. У смішному сіренькому береті, зігнута тягарем років, дуже скромно вдягнена. У свої 75 років вона незмінно, кожної неділі, приходить до церкви. Це подруга моєї бабусі. Ми стишуємо ходу і приєднуємося до неї. Не слухаю, про що говорять старші, аж доки Ольга Родіонівна не звертається до мене. Питає, чи є у нас фотоапарат. А потім просить зробити кілька фотографій нашого села Струсів.

           Через кілька днів ми зустрічаємося біля її дому. Плівка на 24 кадри. Ольга Родіонівна веде мене селом, показує, що фотографувати, і розповідає, розповідає, розповідає...

               На горі, над урочищем, серед віковічних дерев око виділяє Василіянський монастир святого Миколая. Він започаткувався з печерної каплички, видовбаної двома ченцями в скелі наприкінці XVI століття. А у XVIІІ столітті струсівчани надбудували над нею кам'яний храм ― один із найцікавіших архітектурних об'єктів нашого села сьогодні. Кажуть, від церкви йде підземний хід до Теребовлянського замку. Мабуть, це лише легенда, бо не той тут рельєф, аби можна було легко прорити 14-кілометровий тунель. Кадр.

              Неможливо проїхати Струсовом, не помітивши домінанту центру ― дуже високий, як для села, неоготичний костел Св. Антонія. Його будівництво тривало майже десять років і було закінчене у 1903-му. Храм і здалеку виглядає переконливо. А як підійти ближче, так взагалі складається враження, що перед нами ― найвищий костел Тернопілля. Кадр.

       Каштанова алея веде до ще однієї визначної пам’ятки Струсова – палацу графа Голуховського із парком XVIII ст. До наших днів збереглася двоповерхова будівля, яка, не зважаючи на свою занедбаність, і  досі вражає. Завдяки рельєфу місцевості складається враження, що палац знаходиться на підвищенні. Найбільшою його окрасою нині є добре збережена балюстрада. А свого часу палац міг похвалитися неймовірними розкошами. Парадні сходи прикрашали поручні з кутої бронзи. Всі дерев'яні вироби ― від віконних рам і до велетенських креденсів, від столів і крісел і аж до більярдних київ ― були виготовлені з ясеня з інтарсіями червоного дерева. Крісла в їдальні і кабінеті були оббиті шкірою, а стіни - адамаском (кожна кімната мала свій колір). Стелю прикрашали ліплення та кришталеві люстри. Один салон був умеблюваний в стилі Людовіка XV. Практично всі ці розкоші зникли в часи Першої світової, коли струсівський палац було пограбовано. Кадр.

            Ми ще довго гуляємо, фотографуючи визначні місця та пам’ятки історії. Незвичний факт для невеличкого села - наявність трьох храмів. Відносно добре збережена синагога, збудована у ХІХ столітті, греко-католицька церква Св.Миколая, старий млин, польське кладовище...

               Кожен новий кадр відкриває мені історію села та історію людини.

               Наприкінці жінка запрошує мене до себе додому. Невеличка хатинка, похилена від старості, як і її власниця. Переступивши поріг, потрапляю в інший вимір. Очі розбігаються від побаченого. Пройти вільно практично неможливо через величезну кількість речей: стоси книг та підшивки газет висотою в мій зріст, ящики з фотографіями, предмети побуту та ремесла, колекція музичних інструментів, одяг, картини, монети, листи, ордени…

             Ольга Сліпа носила прізвище свого визначного родича – кардинала Йосифа Сліпого, митрополита і патріарха Української греко-католицької церкви, який доводився двоюрідним (по матері) і троюрідним (по батькові) братом Олиного батька. Була дочкою лікарів. Вибрала професію батьків, і, закінчивши курси Львівського медичного інституту, пішла в підпілля ― працювала в Українському Червоному Хресті. Її арештували. Після жорстоких тортур присудили 10 (!) років позбавлення волі і 5 років висилки. Переживши страшні роки ув’язнення та заслання, перехворівши тифом, повернулася на Батьківщину. На жаль, батьківську хату віддали чужим людям. Проходячи мимо неї, Ольга завжди говорила: «Нехай живуть тут люди, я зазнала ще не такої втрати». Продовжила працювати медсестрою. 

              Та, попри основну роботу, загорілася думкою, яка переросла у справу життя. А мріяла Ольга Родіонівна про дуже незвичайну річ ― відкрити в селі краєзнавчий музей. І зробила все від неї залежне, аби це сталося. Відвідувала місцевих жителів, розпитувала старожилів, записувала їх розповіді, легенди, збирала фотографії, листи, предмети побуту (зазвичай купувала за свою мізерну пенсію). По крихтах черпала інформацію в школах та музеях усієї області, тижнями працювала в архівах, відшукуючи та переписуючи потрібні дані. І все це робилося вручну, без допомоги звичного нам інтернету, ксероксу чи цифрового фотоапарату.

           Ольга Сліпа завжди була доброю, працьовитою, всепрощаючою людиною. Й інших вчила бути такими ж. Агітувала односельчан відродити в Струсові театральний гурток. Була частим відвідувачем в школі. Завжди знаходила спільну мову з молоддю. На Великдень навчала дітей співати, водити гаївки. На Новий рік була гостем у кожні хаті разом із Різдвяним вертепом.

             Займалася науковою роботою. Розробляла туристичні маршрути Тернопільщиною. Максимально розкрила та доповнила інформацією біографії видатних діячів Струсова ― поетів Степана Будного та Адріана Іванчука, літературознавця Марії Деркач, родин Гірняків, Сліпих. Неодноразово зверталася до місцевої та районної рад з проханням виділити приміщення для створення музею. До останніх днів життя віддавала всі сили на реалізацію своєї мрії ― систематизовувала, упорядковувала та вичитувала свої матеріали, реставрувала документи та книги, чекала на обіцяне приміщення. На жаль…

           Ольга Сліпа померла 11 травня 2003 року. Музей був створений 2006 року у родинному будиночку Гірняків. Левова частка скарбів музею ― це архів «нескореної струсівчанки».

               Сьогодні односельчани пишаються трудолюбною землячкою. Одну з вулиць Струсова назвали іменем Сліпих. На 40-й по її смерті день у клубі поставили першу театральну виставу. У 2005 році була видана книга про життя і діяльність видатної представниці української молоді «Нескорена струсів’янка Ольга Сліпа». Світла пам’ять про цю жінку назавжди залишиться в душах та серцях, а її доброта, внутрішня сила та справедливість нагадуватимуть про незламність людського духу.

P.S. Частина фото взяті з інтернет ресурсів.