Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Сад, садок, садочок…

Хочеться розпочати новий тиждень чимось легким, наприклад — ранковою замальовкою про власний сад, поділитися з вами його повітрям та маленькими таємницями. Не буває нетаємничих садів і не буває однакових садів, бо кожен маленький клаптик землі на три кущика та п’ять квіточок, вишник навколо хати чи гектар яблунь — окреме місце Всесвіту, де людина і природа разом творять справжні дива.

d015d8dcdda62c7b839a9df42305f624.md.jpg

Що таке сад мого життя?

Квітуча надія навесні, прихисток від спеки влітку, яскраве догоряння восени і мовчазне очікування взимку, коли від саду залишаються лише примарні контури. Найсмачніша черешня, несподівані суниці у траві, хрустке червонобоке яблучко на заголеній листопадом гілці, слива у формі серця, розкішні весняні квіти й духмяна лаванда, яка кличе до себе роботящих бджілок — нескінченний альбом спогадів гортається і гортається, варто лише зранку відкрити до саду вікно. 

4a53fb42023e84b92b53782439726150.md.jpg

0593b4e07ce874683671105297529003.md.jpg

Сад з довгим життєвим шляхом може бути дуже вибагливим і напружуючим, як літня людина зі складним характером. Несподівано сад кличе до себе слимаків або рясно прикрашає дерева колоніями сором’язливої гусені, яка загортається в листочки. Шипшина намагається перетворити садибу в замок Сплячої красуні, кропива чатує по куткам на довірливі голі ноги, старі яблуні скидають гілки та зелені яблука, бур’яни постійно перемагають квіти, виноград росте буйними кучерями в усі боки, окрім запропонованих йому.

c2d487d07ccbea4e793b06846e8f2cfe.md.jpg

Трава у садку поміж дерев піднімається горою над новим мурашником, хоча з мурахами підписаний договір про кордони існування. Насипають також курганчики землерийки та кроти, бігають родини їжачків. На яблуні за хатою мешкають галасливі птахи, до черешні о п’ятій ранку прилітає гучний дятел, а усю територію саду й двору контролює банда напівприручених чорних котів, які люблять добряче попоїсти, почубитися між собою та повикопувати для своїх котячих справ найгарніші квіти… Ох і складно ж тримати у порядку цю територію, за концентрацією різноманітного життя більш за все схожою на замок Білосніжки.

ef83a4ba978bd09a6521f60f92f59004.md.jpg

Але мій маленький примхливий сад також вміє бути лагідним захисником і вірним другом. Він нагадує про існування простих речей, запрошує на вечірні поливання квітів та на ранкові пошуки смачного й немитого прямо з дерева. Сад тішить та заспокоює, у саду завжди є що сфотографувати та сховати у шухлядку пам’яті. В цій шухлядці завдяки садочку так багато гарного, що годину не могла обрати з улюблених світлин ілюстрації до цього допису.  І сад — це найперше, що спливає у голові, коли замислююсь над різницею життя у квартирі та приватному будинку. 

7e24a9eaf7144192a10fab1c1e5310d1.jpg

f2ee50449762a3250753ea882c83f8c3.md.jpg

19c1443ef0c4608f2f1f6a02ed5716c7.md.jpg

А ще ми разом з садочком завжди чекаємо на появу нашого Маленького принца, який виріс таким гарним та розумним на цьому крихітному астероїді.

І коли він повернеться з далеких мандрів та зайде у двір, йому тут зрадіє кожна гілочка та кожна травинка. 

f593cc33bdfd6e8d1351a8df38ca0391.md.jpg

 

Розкажіть в одному коментарі про ваш улюблений сад, будь ласка. Можливо, це сад батьків, друзів або сад на дачі, головне – щоб з ним були пов’язані якісь спогади. Питання не просте, а з приємністю наступного тижня. 

З любов’ю, Олена Маслова любовь

 

P.S. Також хочу сказати, що найближчим часом щотижневі есе писати не зможу, бо маю два складних ювелірних проекти, які потребують великої концентрації уваги та часу. Такого ще не робила, але як тільки щось складеться — розповім вам, друзі. 

О.М.

Anastasiya
Пнд, 19/08/2024 - 09:37

Спочатку це був город. На городі бабця з дідом саджали картоплю, моркву і цибулю. Сонце нещадно палило то все, бабця сварилася, зарікалася, що наступного року сапи до рук не візьме, і все мріяла, що перетворить город на садок, але як тільки припікало весняне сонечко брала діда, сапу, і знов поралась на городі. Десять років тому не стало бабусі. За нею пішов і дідусь. Декілька років город стояв весь у бурʼянах, допоки я не вирішила перетворити його на садок, як бабця і хотіла. Певне, правда, що цінуєш найбільше те, що зробив своїми руками. Так і я, як дитина, тішуся своїми неймовірно духмяними трояндами, норовливими півоніями, неймовірними ірисами…але найулюбленіше місце: старезна слива, яку посадив дідусь біля криниці. Слива кримезна, вся покручена, і робить серед саду острівець затінку і прохолоди. Навколо сливи висадила іриси: білі, фіолетові, рожеві…а ще поставила лавку. І так це гармонійно і затишно. А найголовніше, коли сиджу на цій лавочці, спостерігаю, як в басейні бавляться діти, , згадую бабу з дідом. Веду з ними розмову: Чи радіють чи сваряться, що картоплю не посадила?)) Чи гарно опікуюся будинком? Чи все у них там гаразд? Цей садок став острівком медитації, повʼязав мене корінням із предками, дав прихисток нам під час повномасштабного вторгнення, коли виїхали за місто…такий мій сад.
Yano4ka23
Пнд, 19/08/2024 - 12:16

От би зараз у дитинство! Туди, де є ще дід і баба, а батьки ще зовсім молоді. Де я засинаю в хаті не з пластиковими вікнами, а зі справжніми скляними шибками, які виходять в наш садок. Там ростуть не фрукти і не ягоди, ні. Там росте садовина! Там ми з братом об'їдаємо немиту смородину, малину, порічки прямо з кущів. Там ми намагаємося палкою дістати найсмачніші яблука і грушки з самих вершечків дерев. Ми тоді не боїмося ні ос, ні бджіл, навіть велетенські шершні нам не страшні) Тут ввечері сюркочуть цвіркуни і з квітника доносяться квіткові пахощі, а ми сидимо на веранді з моїм звичайним чорним і кудлатим собакою Барсом і говоримо про все на світі...аж поки він не почує десь у траві серед саду їжака і не побіжить до нього, щоб погавкати і потанцювати навколо колючого гостя. Більше таких садів уже нема...Вірніше він досі є, але уже давно немає Барса, а баба вже не погукає нас із братом пізнього вечора, щоб ми йшли до хати із саду, де при світлі місяця ми мітлами збиваємо хрущів. Але все в житті знаходить нові сенси. Сьогодні уже мій син гонить по цьому ж садку каченят та курчат, зриває та їсть немиту малину, збиває хрущі весною віником, гуляє там із білим собакою Бімом і не хоче йти звідти в хату, коли його гукає бабуся або дід... Щасливе дитинство і спогади про нього мають бути у кожного. Так було, є і буде завжди в Україні.
Kell
Пнд, 19/08/2024 - 12:20

Улюблений сад - це сад моїх батьків. Він розлогий, дерева «від старого до малого», то затишний затінок- то палюче сонце, бо той хто його закладав(а це була не наша родина) взагалі хаотично насадив дерева. Десь гудуть бджоли з сусідської пасіки, літають метелики і хижі птахи висять над садом у пошуках поживи. За садом починається ліс, що додає йому якоїсь таємничості і дикої краси. В цьому салу робила перші кроки моя донька, цей сад підставив свої обійми під час перших розгублених тижнів війни і саме цей сад врешті решт надав сил та сміливості повернутися до улюбленого Харкова попри всі логічні аргументи. Місце сили і спокою, люблю його дуже.
Sunshine
Пнд, 19/08/2024 - 13:03

Садочки бабусь та дідусів найулюбленіші ❤️ Там будувалися казкові халабуди, шукались смачненькі скарби та пробиралися поміж уявних джунглів… Там гойдалися на саморобних гойдалках, засмагали на розкладушках та варили найсмачніші вечері …
0672955737
Пнд, 19/08/2024 - 13:30

Так склалося ,що в дитинстві у мене не було власного саду... І власне житло ( будинок) ми з чоловіком придбали тільки після 20 років подружнього життя... До цього були тільки мрії та вперте бажання не здаватися! Дуже хотілося мати нарешті власне затишне житло і сад. Ми придбали старий будинок і дали йому друге життя. Пам'ятаю,як я ходила і розмовляла з ним (будинком), розмовляла з духом попередньої господині ( бабусі), з домовиком... Просила їх допомогти, не заважати реконструкції, обіцяла ,що зроблю краще,дам друге життя ... Дякую їм, -допомогли ). Вдалося зберегти майже 50- річний кущ плетистої троянди, яка і досі щовесни радує водоспадом квітів. В спадок дісталися півонії та тюльпани, що ростуть по периметру ділянки. Навесні це просто Едем! А от саду не було... Сад посадив мій чоловік .Його нема з нами вже майже 2 роки... Ми з сином підтримуємо наш молодий сади, я вчуся правильно формувати крони, уже є перші врожаї... Вранці виходиш....тихо... червоніють яблука, наливаються груші. Щовечора симфонічний оркестр дають цвіркуни, їжачок приходить поласувати смаколиками, які "віджав" ))) у моєї кішки Муськи . Бачиш це і розумієш- ось воно щастя ! Мати власний дім з каміном і сад, де можливо,як дасть Бог, будуть жити мої внуки...
allavoytenko
Пнд, 19/08/2024 - 15:46

Сад - то притулок для душі. З ранньої весни до пізньої осені щодня хоча б трохи часу перебуваю у дворі. Тут постійно все змінюється: сходить сніг - бігом лізуть підсніжники, проліски, з'являється перша зелень, тюльпани, нарциси, розквітає магнолія, абрикоска, алича, вишні, яблука; тільки оком кліпнути встигаєш - треба висаджувати помідори з огірками й перцями, щойно милувався півоніями й ірисами - як розкриваються троянди, клематіси, німфеї; наївся полуниці - біжиш до малини, лохини, смородини, милуєшся гортензіями, гібіскусами - як вже пора збирати врожаї; восени яскраве листя - взимку сніг на ялівцях і ялинках, і знов очікуєш весну)) Споглядання за природою, її станами, запахами, звуками, прислуховування до неї і до себе - такий собі вид медитації, що замінює будь-якого психолога, а ранкові мовчазні посиденьки з котом і кавою біля пруда чи під магнолією - просто безцінні. Та вся ця краса потребує догляду, тож медитації й розслаблення періодично чередуються з деяким фізичним навантаженням, що теж непогано, а ще можна "випустити пару" й трохи попсихувати, коли обрізаєш кущі або вручну висмикуєш бур'яни ) Отже, садотерапія - корисна штука: розвантажує психічно, тренує фізично, трохи годує, ну і взагалі допомагає утримувати "дах" на місці, особливо в такий складний час, що нам випало жити
Mikurianka
Пнд, 19/08/2024 - 20:55

Мій сад це парк Шевченка, морозиво в театральному кафе і прогулянка з дідусем та бабусею до зоосаду. Потім, вже з мамою, в нас була традиція кожен рік обов'язково прийти "привітатись зі слоном"
Julia777
Пнд, 19/08/2024 - 21:00

Город і сад в селі у бабусі і дідуся... Великий квітник під вікнами, дерева навколо будинку, кущі порічок і смородини понад парканом, гойдалка на горизонтальній товстій гілці старої яблуні... Чудові спогади дитинства і юності...
Tais
Пнд, 19/08/2024 - 21:04

Для мене сад- це садочок біля батьківської хати. Нажаль, немає з нами батьків і подвір'я має других хазяїв та зараз знаходиться під окупацією... Але милий садок назавжди буде в серці! З дитинства спомини про нього, як місце обов'язкової праці, збір та переробка врожаю, прибирання листя. Під його турботливими гілочками було багато дружніх зустрічей та родинних свят. З нагоди народження дітей саджали черешні. Королевою була огромезна стара груша. Дуже обережно її обрізали та лікували її дупло. Для мене батько посадив яблуньку Білий налив, яка перетворилась в шикарнюще дерево з золотими яблучками! Мій чоловік посадив карликові яблуні. Коли я вже сама доглядала за садом, то посадила сортові абрикоси і сливи. Саме в дорослому віці я сприйняла мій садочок як місце врівноваження та енергетичного підживлення. Присісти на улюблену лавку біля простих, але таких гарних ромашок, майорів, лілій, чорнобривців, трохи прикрити очі та слухати спів різноманітних пташечок і усмішка сама з'являється на обличчі. А вночі з батьківського саду ярчише, ніж десь, світять зорі та миліше посміхається Луна. Передали ми подвір'я гарній сім'ї з мрією, що в дома та саду буде нове життя. На прощання я обіймала кожне деревце в моєму садочку та дякувала за дароване тепло. В мене теж дуууже багато фото і я їх люблю передивлятись.
LeTim
Втр, 20/08/2024 - 00:41

"Садівництва мене навчив батько. Він заохочував мене помічати і відтворювати красу і робити це не як вправу, а як вияв віри. Вiн говорив, що спочатку Бог оселив нас у саду, а коли ми втратили Єдем, були приреченi самi шукати i вiдтворювати його. Але цей дар дiстався одиницям, лише обраним..." . Я одразу згадала цю яскраву цитату з фільму, випадково переглянутого днями. Фільм Алана Рікмана про версальські сади - «Версальський роман». У мене ніколи не було ні приватного будинку чи дачі, ні саду на кшталт того, що показаний у розповiдi. Не дивно, що атмосфера, яка в ньому панує, сприяла розвитку чудового маленького продовжувача роду). Але я все-ж таки згадую зі свого раннього дитинства той невеличкий садок (значно менший розмiрами за город за ним), з деревами волоського горіха і рясним виноградом, плоди яких кожної осені моя бабуся по татовій лінії завжди збирала нам у великих сумках додому. I ще пам'ятаю багато рiзноманiтних невибагливих квiтiв, дуже запашних, що росли вздовж дорiжки від хвіртки до ґанку...Я завжди була прихильницею міського способу життя, але зараз як ніколи розумію як же мені не вистачає мого маленького Едему в реальному житті. Що ж, залишаються тільки сади в книжках, фільмах, у чиїхось розповідях, а також у теплих спогадах... Ну і міські сади, куди ж без них. А хотілося б ще побачити на власнi очi сади європейськi).