Театр світла. Примха сучасного мистецтва? Яскравий атракціон? А що це таке, воно взагалі існує? Допоможе зануритися у контрастний світ мистецтва Крюковська Наталія Валеріївна, художник та режисер світложивописних вистав, керівник харківської навчальної студії світложивопису.

Багато незрозумілого роблять зараз художники. Відверто не схожого на «справжнє мистецтво», шокуючого, заплутаного. Замість живопису – інсталяція. Замість вистави – перфоманс. Замість трагедії Шекспіра – світловий театр… Але не поспішаємо з висновками. «Світловий театр» справді існує. І, по-перше, це красиво. По друге, ця «дивна річ» тільки здається вигадкою XXI сторіччя. Історія використання світла в якості інструменту митця тягнеться в глибину віків. Приклад обираємо навмання.

Храм у Дейр ель-Бахрі — вхід у святилище

Стародавній Єгипет. Його храми містили в собі все, що люди того часу бачили і знали. Тварини, рослини, природні об’єкти, міфи про створення світу, закони всесвіту – усе було на фресках, у вигляді скульптур, артефактів та елементів будівлі. Але в храмі не було вікон! Величезна споруда була абсолютно темною всередині. Бажаєш пройти крізь храм? То потрібен смолоскип. З цим світлом людина і відправлялася в темряву. Мандрівника оточували дива. Зрозуміло, що у великому просторі побачити можна було тільки те, що потрапляло у відносно невелике сяюче коло, яке людина несла з собою. Це була своєрідна світлова «вистава». Можливість на власному досвіді переконатися: ми не можемо знати все. Кожний момент часу людина бачить тільки частину величезного космосу, частину істини. За межами світлового кола – безмежність. Життя – це мандрівка, протягом якої ми пізнаємо всесвіт, якщо світло нашого розуму несемо з собою. Такий «хеппенінг» відчувається на диво сучасним, якщо розуміти художню мову митців 21 сторіччя.

Та ми поговоримо про «світловий театр», що з’явився в нашому житті практично вчора. На початку 20 сторіччя. Індустріальна революція, наукові відкриття, світ змінюється з небувалою швидкістю. Митці, надчутливі «радари» людської цивілізації, першими сприймають зміни, помічають важливе: світ перестав бути статичним. Художники починають шукати можливості створювати картини, що рухаються, змінюються, розвиваються. І, природньо, кольорове світло стає новою «фарбою». Картина стає виставою.

 Мікалоюс Константінас Чюрльоніс — Королі (Казкові королі), 1909

Є ще одна з важливих особливостей нового часу: відчуття єдності всесвіту. Те, що довгі віки сприймалося, як «інше» — країни, континенти, культури, люди, природа – виявилося нероздільними частинами цілого. І, як наслідок, різні види мистецтва – музика, живопис, хореографія, література – почали тяжіти до поєднання. Це відбувається підсвідомо. Людство повертається до цілісного світосприйняття.

Олександр Скрябін

На початку 20 сторіччя геніальний композитор Олександр Скрябін працював над створенням містерії. Глобальної художньої події, яка мала змінити життя людства. Ескіз до майбутнього твору –  симфонічна поема «Прометей», музика, яку Скрябін бачив у нерозривному поєднанні з кольоровою композицією. Колір в уявленні Скрябіна (він мав так званий «кольоровий слух») був настільки пов’язаний з звуком, що композитор ввів у музичну партитуру симфонії окрему строку «Luce».

Кольорове бачення звуків Скрябіна

Світлова партитура записана нотами, тому досі ніхто не зміг розшифрувати задум митця. Виконання світломузичної симфонії «Прометей» відбулося, але Скрябін залишився незадоволеним, почав удосконалювати свій задум. Та доробити світлову виставу завадила передчасна смерть композитора. Але симфонічна поема «Прометей» є, можливо, першим прикладом світлового театру. І тут треба бути обережними. Ми чуємо слово «містерія», і одразу: «О, так, тема боротьби Світла та Темряви. Само собою для цього потрібні світлові театри!»/ Ми помиляємося. Світлові театри, як будь-який театр, не обов’язково мають бути містерією. І боротьба світла з темрявою перетворюється в єдність світла та темряви. Темрява – папір, на якому художник малює світлом.

Партитура світлової строки «Luce»

«Luce» – світло – пластичне, легке, має можливість рухатися, змінювати форму, колір, зникати і знову з’являтися. Світлова вистава ідеально поєднується з музикою, веде глядача-слухача від початку до завершення дії. Саме тому світло стало одним з найпоширеніших матеріалів для митців нашого часу.

Ми маємо розуміти, що світловий театр – це закономірний процес розвитку мистецтва. Не примха, не яскраве шоу для розваги. Поєднання різних видів мистецтва – необхідність і для художника, і для глядача. Ми з вами живемо в цілісному світі, сприймаємо його слухом, і зором. Потребуємо від мистецтва такої ж цілісності. Потребуємо підсвідомо. Але ж митці – радари людства.

Тож, світлова вистава – це складна художня дія, що розгортається в часі, поєднує в собі звучання (частіше за все – музику), художнє зображення (світлові динамічні композиції), іноді – рух (хореографію), художнє слово та інші можливості мистецтва.

Але може правильніше називати таку світлову творчість картинами? Картинами, що зображають музику? Ні. Світлові театри не малюють музику. Така вистава органічно поєднує музику і художнє зображення в цілісний твір. До того ж, картина – це миттєве висловлювання, а театр – мистецтво, яке розгортається в часі. Митець бере нас «за руку», веде за собою, крок за кроком. Ми починаємо подорож, і нам невідомо куди вона нас приведе.

Та, все ж таки, чому ми кажемо саме про театр? З розвитком кіномистецтва, відео та цифрових технологій кольоромузика, відеокліпи, комп’ютерна графіка заполонили простір. Не будемо снобами: величезна кількість подібних творів є справжніми витворами мистецтва.

 І так, це теж можливість «малювати» світлом. Поєднувати музику з художнім зображенням можна у різний спосіб. Але світловий театр –  це не про кінострічку або відеозапис. Це – про людину, яка виходить до нас на сцену і творить мистецтво тут і зараз. Світлохудожник, як будь-який актор театру, виконує світлову виставу в цей момент, саме для нас. Веде відверту розмову з глядачем за допомогою світла.

Історія розвитку такого виду мистецтва –  цікава. Але найцікавіше, що Україна має унікальну кількість світлових театрів високої художньої цінності. Рекордсмен серед інших країн, незважаючи на те, що в часи радянського союзу авангард не тільки був під забороною, але й ставав прямою небезпекою для авторів.

Тож, знайомтеся: світлові театри України.

Флоріан Юр’єв

Київ. Флоріан Юр’єв, художник, архітектор, композитор, мистецтвознавець, майстер скрипкових музичних інструментів, поет, педагог, громадський діяч. Людина, яку сміливо можна порівнювати з постатями епохи Відродження. З кінця 1950-х років Юр'єв працює над створенням «кольоромузики», синтезом звуку та зображення, «світлотеатром». У Києві в 1964, 1965 та у 1972 роках з великим успіхом відбулися його концерти «музики кольору». Юр’єв вважав колір самостійним художнім висловлюванням. Він був художником, що залишив по собі великий спадок живописних робіт.

Проект світлотеатру Флоріана Юр’єва. Відома будівля “Літаюча тарілка” у Київі, побудована за його проектом

Але, створюючи кольоромузичні вистави користувався в якості художнього матеріалу саме світлом. В середині 20 сторіччя боротьба з авангардизмом в мистецтві завершувалася переслідуванням митців та знищенням творів. Тільки деякі живописні роботи, книги Юр’єва та спогади очевидців збереглися і дають уявлення про те, що ми з вами втратили.

Юрій Правдюк. Зал музичного динамічного світложивопису, 1969 р.

Харків, 1962 рік. Проходить перший концерт музичного світложивопису. Автор світложивописних композицій – Юрій Правдюк – розробив свою власну філософію, теорію та методику створення світлових картин-вистав. Геніальний митець став автором сотень світложивописних творів. З 1969 до 1989 року в Харкові працював професійний світлотеатр: Зал музичного динамічного світложивопису. 

Учні та колеги Юрія Правдюка продовжують розвивати мистецтво світлової вистави і до сьогодні.

Полтава. В кінці 1960-х років інженер Сергій Зорін стає на шлях світлохудожника. Зорін був знайомий з Юрієм Правдюком та його творчістю. 

Сергій Зорін за пультом управління у «Оптичному театрі»

Це мало значний вплив на його власні світлові вистави, але не привело до копіювання. Сергій Зорін створив «Оптичний театр», який за своїм художнім стилем та засобами висловлювання відрізнявся від творчості Правдюка та Юр’єва.

Ужгород. 1982 рік. Відкривається світловий театр «Lux Aeterna». Засновник і режисер –  Данило Фрідман.  У якості джерела світла Фрідман використовував лазери, які є досить «непокірним» інструментом для художника. Тому світлові вистави цього театру є імпровізацією.

Ми назвали тільки ті творчі проекти, що завершилися створенням професійних світлових театрів. Флоріан Юр'єв був настільки унікальною особистістю, що наслідувати йому практично неможливо. Але його творчість – частина української та світової культури. І Правдюк, і Зорін, і Фрідман мають послідовників, учнів, художників, які сприйняли філософію поєднання художнього зображення і музики, світла та звуку. По-різному складається доля цих театрів. Але не завершується.

Світло – це все, що ми бачимо. Кольори, форми, усе, що ми сприймаємо зором – це світло, віддзеркалене від об’єктів оточуючого світу. Але ми бачимо і саме світло, як таке. Дуже приємне видовище! Картини геніального митця – це віддзеркалене світло. Ми йдемо до музею і милуємося ними. Але дивна річ: значно довше, майже не відриваючись, ми можемо дивитись на вогонь свічки. 

Маленька жовта плямка, дуже проста в порівнянні з фресками Мікеланджело – зачаровує, поглинає нашу увагу. Бо ми любимо бачити промені світла, які сяють нам прямо в очі, а не віддзеркалюються від чогось. Навіть якщо це «щось» – витвір мистецтва. Може світло само по собі є витвором мистецтва? Це було б дуже романтичною і приємною фразою, але не було б правдою. Витвір мистецтва – це вислів художника, його думки, життєвий досвід, дослідження. Витвір мистецтва – це не просто «краса». Це можливість через красу глибоко пізнавати всесвіт.

Наталія Валеріївна Крюковська для Орінго