У світі існує чимало посібників на тему розуміння мистецтва. На їхніх сторінках авторитетні дослідники шукають паралелі між різними видами творчості з різних епох і вчать звертати увагу на дрібниці. Можна віднайти чимало цікавого про різноманітні мистецькі напрямки, проте контемпорарі презентується частіше похапцем, поверхнево. Ніби читачам пропонують самостійно вести діалог з мистцями цього доволі вільного жанру.

Таким чином вельми складне для розуміння мистецтво контемпорарі залишається «темною» конячкою. І як швидко глядач оговтається від творчої хвилі того чи іншого автора, залежить від везіння.

Я не можу зарахувати себе до людей, що легко осягають сенси та вміють знаходити відповіді на питання, залишені мистцями. Тому завжди з почуттям щемливої вдячності відкриваю для себе творчість людей, які зробили крок назустріч і трохи більше за своїх колег окреслили тему робіт. Рівно настільки, щоб глядач, не дотичний до світу мистецтва, без блукання заплутаними дописами до експонатів міг намацати уявну ниточку діалогу з майстром і скласти усвідомлене, не поверхневе враження від його робіт.

Далі пропоную кілька знахідок, що, на мою думку, зуміють не відштовхнути недосвідченого поціновувача мистецтва, а навпаки — зацікавити. Бо нам, глядачам, при погляді на них, не доводиться починати знайомство з питання «що це і навіщо?»

Каблучка німецького ювеліра  Манфреда Бішоффа під назвою «Рене Декарт» присвячена філософу, який свого часу відважився поставити під сумнів відносини між філософією та теологією. Тут череп є не тільки символом смерті, але й життя. Ніби для того, щоб переконатись у своїй реальності герой каблучки вдивляється у дзеркало. Власнику прикраси, щоб побачити передній бік черепа, потрібно також зазирнути у дзеркало. Про те, що відбудеться, коли ці двоє зустрінуться поглядами, знає тільки Хелен Вільямс Друтт,  директорки галереї в Філадельфії, якій і належить прикраса.

Сучасна мисткиня  Лаура Сассевіль займається образотворчим мистецтвом, працює зі склом і є мультидисциплінарним художником. Та ювелірні вироби залишаються її головним засобом вираження.  Як і належить провідникам контемпорарі, Лаура створює твори, в яких матеріал служить концепції, а підхід так само важливий, як і техніка. Каблучка з лаконічною назвою «Місто» зображає невиразний пейзаж, що може бути родом з будь-якого куточка на нашій планеті. Сучасні мегаполіси і так схожі одне на одного, а під вуаллю промислових викидів та вихлопних газів зовсім втрачають індивідуальність. Як не загубити самого себе в лабіринті бетонних конструкцій?

Моя улюблена з цієї підбірки — робота американської ювелирки Джоанни Нілі  Hand-In-Hand.  На відміну від інших вона все ж потребує певної взаємодії з глядачем, бо розкриває свій сенс у відповідь на дотик. Якщо надягнути ці каблучки з’являється відчуття, ніби хтось міцно тримає тебе за руку. Для мене це дуже чуттєве і разом з тим сміливе зізнання у самотності.  А ще чудовий приклад того, як сучасні мистці переосмислюють взаємодію прикраси з нашим тілом.

А твори данського майстра Кіма Бака подобаються мені нестандартним поглядом на традиційні речі. Автор пропонує чесно відповісти на питання, чим є прикраса по своїй суті? На мою думку, в його роботах пульсує питання: чи достатньо шматочку коштовного металу містити в собі традиційні риси каблучки чи сережок, щоб стати прикрасою? Ось колекція срібних та золотих брошок з відбитками реальних прикрас на поверхні.  Чим вони гірші за штамповані фабричні вироби? Можливо, щоб гордо іменуватись коштовністю, потрібно щось більше?

Наталія Орінго