Як формуються мистецькі бульбашки та чи вплинула на них загальна цифровізація світу? Ми запитали про це пані Наталку – бібліотекарку-бібліографку, культурологиню та книгознавчиню. Знайомимося з NFT та "мистецтвом на екрані"! 
Коли у 1919 році Вальтер Ґропіус заснував школу Баугауз у Веймарі, він навряд чи міг передбачити, наскільки революційною стане ця інституція для розвитку мистецьких спільнот XX та XXI століття. Виникнувши у складний період між двома світовими війнами, Баугауз втілив не просто нову естетичну візію, а принципово інший підхід до організації творчої спільноти.
Головний корпус Баугаузу в Дессау, реконструкція 2003 року, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО
Унікальність Баугаузу полягає насамперед у радикальному переосмисленні взаємозв'язку між мистецтвом, ремеслом і промисловим виробництвом. Гропіус проголосив: "Архітектори, скульптори, художники — ми всі повинні повернутися до ремесла". Цей принцип став фундаментом нової моделі мистецької спільноти, де зникали межі між традиційними ієрархіями видів мистецтва. Структура школи з її майстернями, що об'єднували митців різних спеціалізацій, сформувала прототип міждисциплінарного творчого колективу, який став взірцем для багатьох мистецьких об'єднань XX століття.
Одна з робіт студентів Баугаузу
Особливо варто відзначити організаційну модель Баугаузу, яка базувалася на поєднанні індивідуальної творчості та колективної співпраці. На відміну від традиційних академій, де панувала жорстка ієрархія, у Баугаузі виникла більш демократична структура, де студенти активно залучалися до реальних проектів поряд із майстрами. Цей принцип колаборативності став передвісником сучасних горизонтальних структур, характерних для цифрових мистецьких спільнот.
Показово, що Баугауз продовжує своє "життя" у цифровому просторі через масштабний проект "Цифровий архів Баугаузу" (The Bauhaus Digital Archive). Цей архів, створений музеєм Баугаузу в Берліні у співпраці з культурними інституціями Веймара та Дессау, є не просто репозиторієм зображень та документів. Він став віртуальною платформою, яка об'єднує сучасних дослідників, митців та дизайнерів навколо спадщини школи. Через цифрові колекції, онлайн-виставки та освітні програми архів трансформує історичну спільноту Баугаузу в актуальну мережу, що продовжує розвивати його ідеї в цифрову епоху.
Симптоматично, що саме школа, яка прагнула поєднати мистецтво з технологіями свого часу, отримала нове життя завдяки найсучаснішим цифровим технологіями, демонструючи послідовність у своїй еволюції від фізичної спільноти до віртуальної.
Маніфест мистецького об’єднання Fluxus
Період після Другої світової війни ознаменувався появою численних мистецьких колективів, які значно різнилися за своїми принципами від довоєнних авангардних рухів. Такі групи як Флуксус, CoBrA, Віденський акціонізм формувалися не стільки навколо спільної естетичної програми, скільки на основі нових форм соціальної взаємодії та критичного ставлення до інституціоналізованого мистецтва.
Обкладинка журналу "The Fox" (Art & Language)
Якщо Баугауз функціонував як формальна освітня інституція, то мистецькі колективи 1950-70-х років набували гнучкіших форм організації. Вони часто мали розпорошену структуру, об'єднуючи митців із різних міст та країн. Важливу роль у формуванні таких транснаціональних спільнот відігравали друковані видання — журнали, маніфести, каталоги, що поширювали ідеї та підтримували комунікацію між учасниками. Такі видання як "The Fox" (Art & Language), "File" (General Idea) або "Aspen" стали прототипами сучасних онлайн-платформ, що об'єднують митців за принципом спільних інтересів, а не географічної близькості.
Kunsthaus Tacheles, Oranienburger Str., Berlin
Характерним явищем 1970-80-х років стали мистецькі сквоти та альтернативні простори, які забезпечували фізичну інфраструктуру для творчих спільнот поза офіційними інституціями. Ці самоорганізовані осередки, такі як P.S.1 у Нью-Йорку або Tacheles у Берліні, функціонували як лабораторії соціальних та мистецьких експериментів. Вони стали прообразами сучасних коворкінгів та хабів, де формуються тимчасові творчі колективи на основі проектної діяльності. Наприклад. онлайн-галерея Tacheles 3D — це останній експеримент у безперервних зусиллях зберегти спадщину найвідомішого незалежного арт-центру Берліна, надати платформу для художнього самовираження та відтворити золоті часи Tacheles.
Суттєвої трансформації зазнала і роль куратора. Від зберігача колекції та організатора виставок ця фігура еволюціонувала до активного учасника творчого процесу, який не лише представляє мистецтво, але й формує контекст для нього. Куратори на кшталт Гаральда Зеемана чи Понтюса Гюльтена створювали виставки-події, що самі ставали формою колективної творчості. Ця тенденція до активного кураторства знайшла своє продовження в діяльності сучасних онлайн-кураторів та модераторів цифрових платформ.
Приклад нетарту — вебсайт net.art.trade
Поява інтернету наприкінці 1980-х – початку 1990-х років започаткувала нову еру в розвитку мистецьких спільнот. Рух net.art став першою мистецькою течією, що не просто використовувала цифрові технології як інструмент, але й зробила мережу своїм основним середовищем. Такі митці як Вук Чосіч, Олексій Шульгін, Olia Lialina, Джоді створювали роботи, які існували винятково в онлайн-просторі та досліджували сам медіум інтернету як мистецьке середовище.
Характерною рисою раннього мережевого мистецтва була спільнотність. Митці об'єднувалися через e-mail розсилки, форуми та веб-платформи, такі як Nettime, Rhizome або список розсилки Syndicate. Ці канали комунікації дозволяли формувати творчі спільноти, що не залежали від географічного розташування учасників. Художники з Східної Європи, Західної Європи та США, які мали доступ до мережі, могли однаково брати участь у спільних проєктах та дискусіях, що було революційним для свого часу.
Critical Art Ensemble в Галле/Заале, Німеччина, під час виступу «Радіаційний опік: тимчасовий пам'ятник громадській безпеці», 15 жовтня 2010 року.
Важливим аспектом ранніх цифрових спільнот була їхня політична та соціальна заангажованість. Рухи на кшталт хактивізму (activist hackers) або кіберфемінізму використовували мережу не лише як художнє середовище, але й як інструмент соціальних змін. Колектив Critical Art Ensemble, група RTMark або проєкт "Female Extension" Корнелії Золльфранк демонстрували, як цифрові технології можуть бути використані для критики корпоративних структур та гендерної нерівності.
Ці ранні експерименти заклали фундамент для формування сучасних цифрових мистецьких спільнот. Вони продемонстрували потенціал мережі для створення нових форм колективної творчості та встановили принципи відкритості, анонімності та колаборативності, які продовжують визначати цифрову культуру сьогодення.
Сьогодні цифрові мистецькі спільноти досягли безпрецедентного масштабу та різноманіття форм. На відміну від елітарних груп митців минулого, сучасні онлайн-платформи об'єднують мільйони творчих людей різного рівня професійної підготовки.
Соціальні мережі трансформували модель формування мистецьких угруповань. Facebook-групи, Instagram-спільноти та Discord-сервери стали просторами, де виникають нові творчі об'єднання. На відміну від історичних авангардних рухів, ці угруповання рідко формулюють чіткі маніфести чи програми, натомість вони утворюються на основі алгоритмічних рекомендацій та хештегів, які об'єднують митців зі схожими естетичними вподобаннями.
NFT платформа OpenSea
Особливо яскравим явищем останніх років стали NFT-спільноти та крипто-арт колективи. Такі платформи як Foundation, OpenSea або SuperRare створили не лише новий ринок для цифрового мистецтва, але й нові форми колективності. Наприклад, проєкти DAO (децентралізованих автономних організацій) у мистецтві, як-от PleasrDAO або FingerprintsDAO, представляють модель колективного колекціонування та підтримки митців через блокчейн-технології.
Важливою особливістю сучасних цифрових платформ є їхня роль у фінансуванні мистецтва. Краудфандингові сервіси, такі як Patreon, Kickstarter або Ko-fi, дозволяють митцям отримувати пряму підтримку від своєї аудиторії, минаючи традиційні інституції. Це створило нову екосистему, де зв'язок між творцем і публікою стає безпосереднішим, а спільнота шанувальників перетворюється на активних співучасників творчого процесу.
Революційним явищем стали й платформи для дистанційної співпраці митців. Такі сервіси як Figma, Miro або навіть Google Docs дозволяють працювати над спільними проектами в реальному часі, незалежно від місцезнаходження учасників. Це значно розширило можливості для колаборації та спричинило появу глобальних творчих колективів, які існують винятково у віртуальному просторі.
Еволюція від Баугаузу до цифрових платформ демонструє фундаментальні зміни в організаційній структурі мистецьких спільнот. Якщо школа Баугауз мала чітку ієрархію з директором, майстрами та учнями, то сучасні цифрові спільноти тяжіють до горизонтальних, мережевих форм організації. Централізована модель з визначеним лідером та маніфестом поступається місцем розподіленим структурам, де ролі та статуси є більш плинними.
Суттєвої трансформації зазнали й механізми легітимації та визнання в мистецькому середовищі. Традиційна система, базована на авторитеті критиків, кураторів та інституцій, доповнюється новими формами оцінки через лайки, поширення та коментарі у соціальних мережах. Вірусне поширення контенту стає альтернативним механізмом досягнення визнання, що дозволяє митцям будувати кар'єру поза традиційними інституційними шляхами.
Поняття авторства також зазнало значних змін. Від романтичної ідеї митця-генія XIX століття через колективні практики авангардних рухів XX століття ми прийшли до складних форм співавторства в цифрову епоху. Практики ремікшу, апропріації та колаборативного створення контенту розмивають чіткі межі індивідуального авторства. Проєкти на кшталт "Wikipedia Art" або колективні цифрові малюнки r/place на Reddit демонструють нові форми масової творчості, де тисячі учасників створюють спільний артефакт.
Фінальна версія /r/place на Reddit 2023 року
При всіх перевагах цифрових платформ для розвитку мистецьких спільнот, вони породжують і низку проблем, які потребують критичного осмислення.
Передусім це феномен "бульбашок" та фрагментації мистецького середовища. Алгоритми соціальних мереж, орієнтовані на максимізацію залученості користувачів, часто створюють ізольовані спільноти, члени яких мають обмежений контакт з альтернативними естетичними підходами. Це може призводити до естетичної ехокамери, де митці постійно підтверджують свої вже наявні ідеї та смаки, не вступаючи в продуктивний діалог з іншими традиціями та підходами.
Не менш важливим є питання доступності та цифрового розриву. Хоча інтернет теоретично демократизує мистецтво, на практиці доступ до цифрових платформ та навички роботи з ними розподілені нерівномірно. Мистецькі спільноти, що формуються онлайн, часто відображають глобальну нерівність у доступі до технологій. Художники з країн та регіонів з обмеженим доступом до інтернету чи цифрових технологій залишаються маргіналізованими навіть у цьому нібито відкритому середовищі.
Віртуальна та доповнена реальність (VR/AR) відкривають нові можливості для створення іммерсивних просторів творчої взаємодії. Платформи на кшталт VRChat вже сьогодні дозволяють митцям створювати віртуальні галереї та перформативні простори, де глядачі можуть взаємодіяти з мистецтвом та одне з одним у тривимірному середовищі. Наприклад, the Eternal Showcase — простір, присвячений художникам з VRChat-спільноти. Роботи розміщені у фантастичних, сюрреалістичних декораціях.
На відміну від традиційних соціальних мереж, ці простори пропонують більш безпосередній та тілесний досвід присутності, що може потенційно подолати обмеження текстової та візуальної комунікації.
Штучний інтелект стає не лише інструментом для створення мистецтва, але й активним учасником творчих спільнот. Генеративні нейронні мережі на кшталт DALL-E, Midjourney або GPT можуть співпрацювати з людьми-митцями, пропонуючи нові форми співавторства, де межа між людською та машинною творчістю стає дедалі більш розмитою. Це породжує нові питання щодо природи авторства та творчості, які мистецькі спільноти лише починають осмислювати.
NFT галерея на Flamingo DAO
А ще з'явилися DAO — уявіть собі мистецькі клуби, де всі рішення приймаються разом, прозоро і чесно! Це як демократія, але в цифровому світі. Завдяки блокчейну митці можуть створювати спільноти, де кожен має голос. Такі проєкти як Flamingo DAO чи PleasrDAO — це як дружні арт-кооперативи, де люди спільно вирішують, які роботи підтримати і куди вкласти гроші. Гарно, що технології дозволяють нам по-новому оеоб'єднуватись і працювати разом, не боячись, що хтось нас обдурить!
А тим часом багато митців втомилися від суцільних екранів і знову тягнуться до реального світу — до глини, фарб, дерева, тканини. Після років захоплення цифровими технологіями, ми нарешті скучили за відчуттям матеріалу під пальцями. Художники прагнуть створювати речі, які можна торкнутися, відчути їхню текстуру і запах. Це не означає відмову від комп'ютерів та інтернету — скоріше, це як знайти золоту середину, коли цифрове і фізичне доповнюють одне одного. Як смачний обід після довгого сидіння за комп'ютером — на мою думку, нам потрібні обидва світи, щоб бути щасливими.
Ці тенденції свідчать про те, що майбутнє мистецьких спільнот, ймовірно, буде характеризуватися гібридністю та різноманіттям форм. Замість єдиної домінантної моделі, ми можемо очікувати складну екосистему творчих об'єднань, що обєднуватимуть різні технології, організаційні принципи та форми взаємодії. У цьому сенсі, еволюція від Баугаузу до цифрових платформ може розглядатися не як лінійний прогрес, а як процес постійного переосмислення та адаптації ідеї творчої спільноти до нових технологічних та соціальних умов.
Дросте, М. (2019). Баугауз. 1919-1933. Taschen.
Бишоп, К. (2012). Штучне пекло: партисипативне мистецтво та політика глядацтва. Verso Books.
Грау, О. (2007). Віртуальне мистецтво: від ілюзії до імерсії. MIT Press.
Ловінк, Г. (2011). Мережі без причини: критика соціальних медіа. Polity.
Кваррі, Б. (2019). Платформований мистецтвознавець. MIT Press.
Шіптон, П. (2020). Спільноти практики: мистецтво і дизайн у цифрову епоху. Routledge.
Стейнберг, М. (2019). Терміналь ідентичність: віртуальний суб'єкт у постмодерній фантастиці. Duke University Press.
Пол, К. (2015). Цифрове мистецтво. Thames & Hudson.
Бойд, Д., & Еллісон, Н. (2007). Сайти соціальних мереж: визначення, історія та стипендія. Journal of Computer-Mediated Communication, 13(1), 210-230.
Каземіан, Р. (2017). Мережеві практики: нові стратегії у мистецтві та медіа. Leonardo, 50(5), 469-474.
Вейбель, П. (2012). Медіа-мистецтво після медіа. Media Art History, 15(2), 137-150.
Леонарді, П. (2018). Соціальні медіа та організаційна комунікація. У Р. К. Путнам і Д. К. Мамбі (Ред.), The Handbook of Organizational Communication (с. 312-326). Sage Publications.
Їнг, Н. (2021). Мистецькі DAO: нові моделі колективного кураторства та творчості. Contemporary Art Review, 33(2), 114-128.
Наталія Крюковська для Орінго 
