З Вашого дозволу, я не про книгу зараз, а про фільм. Ходили вчора на фільм-виставу "МУР. Мюзикл Ти [РОМАНТИКА]", тобто знято було саму виставу. Це про наш будинок Слово, про людей, хто там жив, про митців, про вибір і взагалі про життя. Вистави в нашому прифронтовому місті то великий ризик та велика рідкість, але цей фільм було знято чудово, наче побували в залі. Той випадок коли зірки зійшлись у всьму - постановка, актори, музика, костюми, балет, світло, і в результаті вийшов справжній витвір мистецтва, який не залишає байдужим. Цю виставу можна розібрати на кадри та на цитати, дуже багато посилань не тільки в минуле, але й в сучасне. Пісня про "хлопчика, що вижив у будинку Слово"  ходить тепер за мною. Мрію, що колись ця вистава завітає до Харкова, але кажуть, що квитки розбирають за півроку (розумію - чому саме). Це не легкий перегляд, тому попкорну у залі майже не було, але подивитись треба. В Нікольскому до середи розклад, і, здається, ще у Французскьому бульварі показують. Щиро заздрю іншим містам, де можна подивитись цей спекталь наживо. Ну і вчора приіхала моя книжка "Слово про Слово" з КСД, читається теперь зовсім по іншому, бо таке враження - я знайома з ними усіма особисто, це більше не обличчя з підручників та обкладинки книжок. Той факт що такі вистави люди роблять тут і зараз додає віри в наше майбутнє. 

Замість вступу: дуже люблю книги; читати їх - звісно - а ще обдумувати, відчувати, шукати паралелі. Останнім часом не дуже вдається читати в своє задоволення, але коли випадає такий шанс, читаю з переривами лише на їжу і сон (: Пишу тут про прочитане перший, але точно не останній раз, адже дуже подобається атмосфера форуму, і до того ж можна випадково побачити щось цікавеньке літературне і внести в список бажаного на майбутнє. Смаки маю в літературі досить широкі, зараз маю в процесі "Три товарищі" Е.М.Ремарка, перечитую "Периферійні пристрої" В.Гібсона і десь на фоні час від часу читаю нехудожні "Атомні звички" Джеймса Кліра та різноманітну мангу.


А розповісти сьогодні хочу про свої враження від фентезі, яке мене особливо вразило, і це
Джо Аберкромбі — трилогія "Перший закон".
Незважаючи на те, що ці книги фентезійні і вважаються досить жорстокими, вони дуже реалістичні, динамічні і цікаві. Мабуть основний момент реалізму для мене в них це те, що майже жодного персонажа не можна назвати на 100% "хорошим" або "поганим", світ "Першого закону" не чорно-білий, і поки події відбуваються, персонажі набувають нових сторін особистості, відкривають свої мотиви.

Опис подій відбувається від особи декількох головних персонажів по черзі, це дозволяє зануритись в світ так, що ніби сам подорожуєш з героями і відкриваєш нові особливості світу. Хтось з персонажів може сподобатись одразу, а потім розчарувати своіми вчинками, а хтось спочатку може викликати майже відразу, а трохи пізніше стане улюбленим героєм. Світ цей не простий, він сповнений магії і різних - як хороших, так і поганих - речей; це по суті фентезійне Середньовіччя, тут є війна в минулому, війна в теперешньому і війна в майбутньому, але історія настільки захоплива, об'ємна і трохи заплутана (саме до тієї міри, що її хочеться розплутати), що вся трилогія читається практично на одному диханні.

Дуже рекомендую поцінувачам жанру класичного фентезі, хто ще не пробував. Для мене особисто Аберкромбі став відкриттям, планую обов'язково читати й інші його книги.


Дісклеймер: Я вже казала, що книги досить жорстокі, але ще треба зазначити, що в перекладі на українську читачі іноді скаржаться на використання нецензурної лексики, якщо таке сильно муляє, то може негативно вплинути на досвід, звісно. Я читала в оригіналі, в англійській мові, як відомо, нецензурщина не має настільки сильного емоційного забарвлення, тож я на це якось не звертала дуже уваги.
  

Ще одна книжка з історіями сучасності. Хоч і боляче, але вважаю за необхідне читати якнайбільше про все, що люди переживають і пережили...



 

Є над чим подумати