Головний блазень Східної Європи — Станіслав, він же Станчик. Польський шляхтич, що служив при дворі Александра Ягеллончика, і двох Сігізмундів, першого і другого. Літературні свідчення запам’ятали його як мудрого чоловіка, що не боявся казати своїм королям правду. Що ж, цей стендапер шістнадцятого сторіччя дійсно був особливим. Наприклад, Сігізмунду, що дозволив Прусії відокремитися, він нагадав, що «блазнем є той, хто має ведмедя у вольєрі та випускає його на власну господу». Прусія з часом набрала такої сили, що брала участь у розподілі Польщі. Тож Станчик мав цілковиту рацію.

 Ян Матейко, «Станчик», 1862 рік, полотно, олія. Національний музей, Варшава

Ян Матейко зобразив Станчика на балу королеви Бони під час отримання звістки про втрату Смоленська 1514 року. Поки всі танцюють та бенкетують, блазень серйозно-задумливий, схвильований та навіть трагічний. Червоний костюм — кривавий, комета у вікні, над Вавельським собором — пророча. Невідомо, як насправді виглядав Станіслав, тому Матейку довелося зобразити в ньому себе. Так, це свого роду автопортрет, тільки зістарений: Матейку тоді було заледве 24 роки. Більше того, ідея картини не у тому, щоб показати важливість битви за Смоленськ (фортеця тоді на сотню років відішла московитам, що унеможливило розширення Польщі та Литви на схід).

«Станчик при дворі королеви Бони» — де-факто перша частина триптиху про відсутність національної єдності неодноразово розділеної Польщі. За два роки після «Станчика» Ян Матейко пише «Проповідь Скарги», а пізніше — «Рейтан. Занепад Польщі». Розглянуті окремо, ці три події не такі вже й трагічні, але разом це яскравий разок намиста з помилок, відсутності правильних рішень, провального лідерства та, зрештою, втрат. 

Ян Матейко, «Проповідь Скарги», 1864 рік, полотно, олія. Національний музей, Варшава

Ян Матейко, «Рейтан. Занепад Польщі», 1866 рік, полотно, олія. Королівський замок, Варшава

Матейко народився й жив у країні, розітненій натроє, тож чудово знав, про що пише. Власне, саме тому він і Станчик. Самотній, відокремлений від еліти митець, хоч і допущений до неї, який нагадує про те, яких помилок треба уникати. У той час як влада, що насправді мала б діяти, безтурботно танцює. 

Комета, блазень і бал. Станчик, Скарга і Рейтан. Три поділи Польщі. Усього по три, і цікаво, як же повторюється історія втретє, якщо вдруге — це блюзнірський фарс?.. Можливо, у мистецтві є і ця відповідь. Цілком можливо.

Анастасія Орінго