Себе він називав "маленьким чорноробом поезії", відрізнявся скромністю й не старався виділитися з-посеред інших поетів своєї доби. Якби не чутка, що є й інший Симоненко, заборонений цензурою, перша збірка "Тиша і грім" лишилася б у тіні. Що особливого в його літературному доробку? Читайте далі.

Василь Андрійович Симоненко родом з Лубенщини Полтавської області. Народився він 8 січня, на другий день Святок, 1935 року. Над рікою Удай стоїть хата, де він провів дитинство. Тепер там музей. Ріс Василько без батька, хоч до матері й приходили старости, та ще й не раз. Мати не погоджувалася на жодні пропозиції, бо боялася, що вітчим, чужа людина, зламає рештки золотого синівського дитинства, яке вона так берегла. Школу Василь закінчив із золотою медаллю та вступив до Київського університету на факультет журналістики. Разом з ним навчалися Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук. Саме студентське товариство вплинуло на те, що Симоненко зацікавився віршами та навіть пішов до літературної студії.

Закінчив журфак він у 1957 році. Розподілився на Черкащину, де працював в обласних газетах. Між іншим, довелося очолити відділ пропаганди газети "Молодь Черкащини". Можна тільки уявити, як сильно йому муляла ця посада і на які компроміси із самим собою Василю доводилося йти... Саме в цей час він знайомиться з дівчиною Люсею, що стала його дружиною та народила сина Леся.

***

Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене –
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю –
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою себе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання – у нас віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,
У думок моїх течію –
Я люблю твої губи, і брови,
І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене, як хочеш,
І презирством убий мене –
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Друкувався Симоненко неохоче, перш за все через прискіпливість радянської цензури - не переносив втручання у власні тексти. Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді. Незважаючи на віддаленість географічну, Симоненко був щирим учасником Клубу. Тут він близько спілкується з Анною Горською, Іваном Драчем, Василем Стусом, Миколою Вінграновським, Іваном Світличним. І саме в цей час як ніколи буяє український самвидав. Захалявні поезії Симоненка ширяться й читаються. Літературознавці й історики сходяться в думці, що його сатира на радянський лад заклала підвалини українського опору шістдесятих-сімдесятих. Офіційних книг він поки що не випустив жодної...

Щоб прочитати про подальше творче життя та прочитати більше творів Василя Симоненка, заходьте до Літературної вітальні.

Щовівторка ми запрошуємо туди когось із сучасних поетів!

Беріть участь в обговореннях та чекайте на нові сторінки!

Анастасія Орінго