Чи помічали ви, що казки Андерсена – не зовсім звичайні для цього жанру? Вони не розповідають, як треба, а як не треба, не повчають і не читають мораль, а змість цього малюють читачеві картини – сумні, або веселі, або драматичні, проте так виразно і яскраво, що у читача не залишається ніяких сумнівів «що ж хотів сказати автор».

Коли казки Андерсена тільки почали публікуватися, літературні критики зустріли їх досить несхвально. Справа в тому, що в них дійсно не було чіткої і ясної моралі: автор не пояснював, хто в його історіях хороший, а хто поганий, з кого потрібно брати приклад, а з кого не слід. Гірше того, він дозволяв собі описувати в казках неоднозначних персонажів! Ось історія про Дюймовочку, наприклад: миша чи кріт – це негативні герої чи все-таки не зовсім? Тут навіть дорослим не зрозуміло, а дітям таке і зовсім читати не слід – раптом у них мораль розхитається.

На фото: кольє "Квітка лотоса"

Крім того, Андерсен писав трохи дивною мовою: не простою, чіткою і зрозумілою, як у пастора на кафедрі, а заплутаною і балакучою. Для серйозної класичної літератури це, можливо, і добре (згадаю свого улюбленого Томаса Манна, який вмів розтягнути одне речення на кілька сторінок), але дітям таке читати ніби як зарано. Зрештою, Андерсен – дорослий, серйозний літератор, а казки свої розповідає так, ніби звертається не до дітей, а до однолітків. Хіба з малечею так розмовляють? Непорядок…

Однак, на відміну від критиків, сам Андерсен прекрасно розумів одну дуже важливу річ: ніякі повчання, ніяка мораль не змусять людину чинити правильно. Правильні вчинки повинні йти від серця; людина має сама зробити свідомий вибір. Саме тому казкар і не читав моралі – він малював картини: читач бачив перед собою і крихітну Дюймовочку серед величезного світу, і некрасиве каченя, замерзаючу дівчинку з сірниками, і сам приходив до того, що не для всіх життя влаштоване однаково, що слабких потрібно захищати, і що потворне, безглузде каченя здатне стати прекрасним лебедем (... а потворний, бідний юнак – великим письменником, додамо ми від себе, оглядаючись на біографію самого Андерсена).

На фото: каблучка "Майбутній лебідь"

Варто вточнити, що не всі казки Андерсена взагалі призначалися для дітей. Наприклад, «Русалочка» без скорочень чи діснеївської адаптації – сумна, майже безнадійна історія, повна відсилань до лютеранської віри і явно призначена для дорослих, релігійних людей (таких, як сам автор).

Для дорослих написана і історія «Дитяча балаканина» – про бідного хлопчика, який випадково потрапив на святковий дитячий вечір. Він страшенно соромиться свого бідного одягу, злиденної сім'ї, простого походження і «неблагородного» прізвища Торвальдсен. На щастя, кінець у цієї історії хороший: бідний хлопчик виростає в знаменитого датського скульптора Бертеля Торвальдсена, а його прізвище стає відомим усьому світу. Історія про дітей, але звернена вона до дорослих: будьте уважні, не судіть по зовнішності, не будьте зарозумілими, бо будь-яка скромна дитина може вирости у великого майстра.

На фото: підвіс "Зігрій серце"

Сила казок Андерсена саме в тому, що вони нічому не вчать і нічого не нав'язують. Їх герої – беззахисні у величезному світі – власним прикладом показують, що життя не завжди легке, що в ньому легко розгубитися, помилитися, зіткнутися з поганими людьми. А ось підтримати і допомогти часто легше, ніж здається; наприклад у казці про Дюймовочку Миша – не надто симпатична й шляхетна героїня, і все ж у неї знайшлися зайві зернятка і місце в норі для маленької дівчинки, якою ніхто не опікувався. Ось ще один урок казок Андерсена: щоб робити добро, необов'язково самому бути ідеальним героєм повчальних оповідань. Це під силу кожному – Миша, наприклад, змогла, отже, і люди зможуть.

На фото: кольє "Квітка лотоса"

Ольга Орінго