В дитинстві однією з моїх найулюбленіших казок була "Кобиляча голова". При чому я її любила не за сюжет і не за героїв (там все як завжди - дві дочки, бабина негарна та ледача і дідова роботяща та вродлива, мачуха, що незлюбила падчірку та батько, який відвозить свою дитину в ліс на вірну смерть, бо, бачте, жінка так сказала), а за химерну, навіть трохи моторошну, атмосферу самотньої хатинки у глухому лісі, куди сходяться на ночівлю зачаровані голови різних звірів. Голови нагороджують за працю й доброту та жорстоко карають за лінь та байдужість. Звісно, саме улюбленій казці хочу присвятити брошку-підвіс "Кобиляча голова"
Жахливо-прекрасно!)) 
